24.Трипільська культура
Ця культура була відкрита у 1896 р. археологом В.Хвойкою біля м. Трипілля на Київщині. Пізніше подібні селища були розкопані по всій Правобережній Україні від Дніпра до Дунаю, а також на території Польщі, Молдови, Румунії. Спільною основою трипільської культури було землеробство, зокрема хліборобство, та пов’язане з ним скотарство (велика рогата худоба). Прогрес культурі забезпечив перехід від мотичного землеробства до орного, що підвищило продуктивність праці. Трипільці винайшли плуг і колесо, одомашнили бика, освоїли ткацтво, бронзоливарні печі.
Селища трипільців розташовувались біля річок по колу з вільним, незабудованим
майданом посередині (імовірно для великої рогатої худоби), не мали оборонних споруд, що доводить їх мирний спосіб життя. Житло нагадувало українську селянську хату – дерев’яний стовповий каркас, обмазаний глиною. Хата мала сіни, кілька кімнат (2 – 4) з піччю та лежанками, де мешкали родини одного роду. Стіни хати й піч розмальовувались червоними, теракотовими, рожево-брунатними й жовтим кольорами. Окрім селищ на 300 – 500 людей, розкопані величезні поселення – своєрідні протоміста з майже квартальною забудовою (с. Володимирівка біля річки Синюха, Веселий Кут та ін.). Соціальним устроєм трипільців був перехідний період від материнсько-родового устрою до батьківсько-родового. Релігійним уявленням трипільців притаманний політеїзм, анімізм і фетишизм. Вони вклонялися Богині-Матері (знайдені численні жіночі статуетки, часто у позі Оранти або жінки з немовлям, що символізували материнство і родючість); бику (символу обробки землі і багатства), змії (символу спритності), голубу (символу неба) та ін. Сакральні уявлення втілені не лише у глиняних статуетках, а й у візерунках на кераміці.
Кераміка у трипільців досягла особливо високого рівня. З добре випаленої глини
виготовляли предмети найрізноманітнішого характеру: столовий та кухонний посуд, дитячі іграшки, моделі жител, човнів, возів, антропоморфні та зооморфні статуетки. Вироби прикрашали орнаментом та розмальовували в червоний, коричневий, жовтий, чорний кольори. Через це трипільську культуру називають культурою мальованої кераміки. В орнаменті використовували солярні, астральні образи й символи: спіралі, кола, сварги, хрести, хвилі, трикутники; поширений був ромбо-точковий орнамент, що символізував засіяне поле; антропоморфні й зооморфні зображення.
Отже, Україна часів трипілля (5 – 4 тис. до н. е) була мирною хліборобською, суцільно
заселеною місцевістю, з селищами та містами, великими стадами рогатої худоби, з
високорозвиненим орнаментально-прикладним мистецтвом, що єднало трипільську культуру з висококультурними азійськими цивілізаціями того часу – Шумеру, Єгипту, Вавилонії й Ассирії.
25.Скіфо-сарматська культура На межі бронзового й залізного віку (1 тис. до н. е.) розпочалася нова хвиля експансії
кочових культур, які домінували в культурному просторі українських земель. Це час
панування скотарських кочових племен з індо-іранськими коренями, які прийшли з
Центральної Азії. Цю добу умовно поділяють на три періоди:
- кіммерійський (9 – 8 ст. до н. е.)
- скіфський (7 – 2 ст. до н. е.)
- сарматський (2 ст. до н. е. – 4 ст. н. е.).
Експансивна кіммерійська культура майже не залишила артефактів. Це переважно
пам’ятки поховань у курганах, залишки архітектури і скульптури, посуду, зброї, знарядь
праці, поширені від Дунаю до Волги. Кіммерійці одні з перших оволоділи залізом, що
покращило культуру виробництва, прискорило суспільний розвиток, розпочало процеси
державотворення. Для релігійних вірувань кіммерійців характерний культ предків, вірування в життя після смерті (у похованнях клали речі, що належали покійнику), а також культ богині-матері (стели з зображенням жінок). Декоративно-прикладне мистецтво надзвичайно розмаїте: вони володіли навичками художнього литва з бронзи й коштовних металів, різьбленням по деревині, кості, гравіюванням, карбуванням і паянням золотом, керамікою. В орнаменті домінує геометричний стиль (вертикальні лінії в шаховому порядку заповнені трикутниками, ромбами, зиґзаґами, хрестоподібні форми, кола, спіралі). Дрібна пластика представлена фігурками коня, кози, вівці, корови.
З усіх культур доби заліза скіфська культура є однією з найдивовижніших, вона
залишила велику кількість царських поховань-курганів, найвідоміші з яких могила Куль-Оба під Керчю, курган Чортомлик під Нікополем, могила Солоха поблизу Запоріжжя, Товста Могила біля Орджонікідзе та сотні ін. Виявлені також залишки могутніх городищ:
Пастирське городище на Черкащині, Мотронинське на Київщині, Немирівське на Поділлі.
Держава скіфів – це величезна поліетнічна імперія від Дунаю до Обі, від Альп до Алтаю
з центром в Україні. Попри державне об’єднання, культура скіфів не була однорідною. Її
складали племена іранського та угро-фінського походження, що вступали в діалог з балтами, греками, праслов’янами. Грецький історик та мандрівник Геродот називав такі племена скіфів: скіфи-орачі, царські скіфи, скіфи-елліни, гіпербореї, гелони, неври, що свідчить про етнічну та соціальну неоднорідність. Це був конгломерат народів, сплав різних компонентів — кочової культури, привнесеної з Азії, та осілої, частково місцевої.
Науковці стверджують, що і скотарство, і землеробство досягло у скіфів значного
розвитку: вони володіли навичками селекції, розводили велику рогату худобу, коней, свиней; вирощували просо, ячмінь, пшеницю; розвиненими були ремесла – ткацтво, прядіння, металообробка, гончарство, кушнірство, ювелірне ремесло. Чинником єдності культури стало активне формування релігійних та ідеологічних уявлень. Скіфи вірили в божественне походженні царів, що надавало їм верховної військової, світської та релігійної влади, існував культ царів з посмертною героїзацією, спорудженням святилищ. У скіфів був політеїзм, упорядкований пантеон богів: верхівку посідала богиня вогню, що єднає світ Табіті (та, що зігріває); другий рівень пантеону обіймали подружжя богів неба і землі – Папай (бог грому, усіх небесних світил) та його дружина Апі (богиня землі). Третій рівень богів пов'язаний з культом богів-героїв, пов’язаних з античним впливом: Гойтосір (Аполлон) – захисник спільноти, Аргімпаса (Афродіта) – богиня родючості, захисниця людей і тварин, Арей – божество воєнної вдачі, Тагімсад – покровитель воїнів, втілення царської влади. Міфологія скіфів була багата на сказання про героїчні діяння предків, проте лише уривки її відомі з грецьких переказів. Велике значення у скіфів мав культ предків, віра в потойбічне життя, що підтверджує велика кількість артефактів у скіфських курганах-святилищах, куди клали обладунки, одяг, зброю, золоті прикраси. Вони свідчать про високий розвиток мистецтва, досконалий художній смак скіфів.
Важливою складовою художнього доробку скіфів була скульптура – стовпоподібні
статуї, фігури воїнів у бойових обладунках Художнім досягненням скіфської доби є так званий «звіриний стиль» у декоративно-прикладному мистецтві. Запозичений з Азії, цей стиль ґрунтувався на використанні різних матеріалів (золото, срібло, бронза, залізо, кістка, ріг), різних технологій (литво, штампування, гравіювання, кування, різьблення, інкрустація), декорування (зброї, кінської зброї, предметів культового характеру). Провідну роль у цьому стилі відіграли образи оленя, кабана, коня, хижих тварин і птахів. Зі Сходу запозичені образи лева, грифона, цапа, сфінкса. Розташовували ці звірині композиції горизонтальними чи вертикальними рядами.
Найвідоміші у світі такі скіфські артефакти:
- скіфська пектораль (з лат. пектус – груди) з кургану Товста могила (Дніпрпетровська
обл.). Це золота нагрудна прикраса скіфського царя вагою 1140 г і діаметром понад 30 см,
шедевр ювелірного мистецтва світового значення, знайдена в 1971 р. Зберігається у
Київському музеї історичних коштовностей України у Києві. Композиція пекторалі
складається з трьох рівнів: найнижчий — анімалістичні сцени (міфологічні та реалістичні
звірі); середній — флористичні мотиви; верхній — побутові сцени із життя скіфів за участю домашніх тварин (є версія, що це скіфський варіант легенди про пошуки золотого руна).
- золотий гребінь з кургану Солоха на Мелітопільщині Запорізької обл., відкритого й
дослідженого М. Веселовським. Гребінь оздоблено мініатюрними левами, над якими – сцена бою вершників. Зберігається в Ермітажі.
- срібні вази з позолотою з Чортомлицького й Гайманового курганів та кургану Солоха.
Прикрашені сценами приборкання коней, полюванням вершників, побутовими сценами.
У 4 – 3 ст. до н. е. скіфська культура починає занепадати внаслідок економічних (криза
кочового скотарства), соціальних (занепад віськового стану) та ідеологічних чинників
(занепад військової ідеології). На українські землі прийшли сармати (об’єднання іранських племен – сіраків, аорсів, роксоланів, аланів та ін.), які витіснили скіфську культуру. Це були споріднені зі скіфами племена (Геродот писав про їх походження від шлюбу скіфів з амазонками). Головним досягненням сарматської культури став розвиток військової ідеології, культ меча, вогню, коня. У художній сфері надбанням сарматів став новий звіриний стиль, поліхромно-інкрустований камінням чи емаллю. Визначними пам’ятками цього мистецтва є комплекс золочених предметів та прикрас, виявлених у могилі-кургані сарматського вельможі біля м. Азова, а також золоті прикраси з могили цариці в кургані Хохлач на Подонні (Новочеркаський скарб)
- 3.Поняття культури.
- 4.Культура та цивілізація, їх взаємозв*язок.
- 5.Культура як об*єкт наукового аналізу.
- 6.Функції культури.
- 7.Античні погляди на культуру.
- 9.Нові ідеї в працях українських діячів культури XVII-XVIII ст
- 15.Національне та загальнолюдське в сучасній культурі
- 20.Релігія в духовній спадщині людства.
- 21.Культура і право:проблеми їх взаємодій та функціонування
- 22.Проблеми оновлення сучасної української культури.
- 23.Культурологічні теорії російських авторів хіх-хХст
- 24.Трипільська культура
- 26.Культура первісного суспільства
- 28.Культура Київської Русі: причини розквіту х-хіІст
- 29.Особливості розвитку культури Київської Русі періоду феодальної роздробленості
- 30.Історичне значення та традиції культури Київської Русі.
- 31.Християнство, його роль і значення в розвитку культури Русі-України
- 32.Культура і природа: проблема співвідношення в концепціях культурологів.
- 73.Школи в культурології
- 74.Розвиток історії української культури як наукової дисципліни.
- 75.Концепція а.Тойнбі
- 76.Т.Г.Шевченко та його літературна творчість.
- Період «Трьох літ»
- Період заслання
- Творчість останніх років життя
- 77.Предмет курсу "Історія укранської культури"
- 78.Періодизація історії української культури
- 79.Концепція о.Шпенглера
- 80.Утвердження універсалізму української культури і.Франком
- 81.Петро Могила та його культурно-освітня діяльність
- 82.Романтизм та його особливості в Україні
- Романтизм в літературі Харківський осередок
- Київський осередок
- Журнал «Основа»
- Романтизм у музиці
- Романтизм у театрі
- 86.Значення творчості г.Сковороди
- 88.Меценати в культурному розвитку України
- 89.Лесь Курбас-видатний діяч українського театру.