79.Концепція о.Шпенглера

Німецький філософ, представник філософії життя, один із засновників сучасної філософії культури. У найвідомішій своїй праці “Занепад Європи”, розглядав культуру не як єдину загально-людську, а як розколоту на окремі культури, кожна з яких проявляється на основі власного унікального “прафеномену” – “способу переживання” життя. Таких культур вісім: єгипетська, індійська, вавилонська, китайська, “аполонівська” (греко-римська), “магічна” (візантійсько-арабська), “фаустівська” (західно-європейська) і культура майя. Розвиток культур підпорядковується певному біологічному ритму, який зумовлює основні фази їх розвитку: народження і дитинство, молодість і зрілість, старість і “занепад”. Кожній культурі відведено час існування (близько тисячоліття), який залежить від внутрішнього життєвого циклу. Вмираючи, культура перероджується в цивілізацію. Цивілізація – це “закостеніння” органічного життя культури, її розпад, перетворення праці в механічну роботу, що виключає творчість. Цивілізація супроводжується процесами “омасовлення” всього життя, що означає його розвиток на основі кількісного принципу, який знаходить свій вияв у глобалізації форм і методів людського існування: господарства, політики, техніки тощо. Західний світ, на думку Шпенглера, перейшов до цивілізації у ХІХ ст., і з цього часу розпочинається його занепад. Концепція Шпенглера має фаталістичний характер, адже людина у нього діє відповідно тих вимог, які пред’являє їй той чи інший тип культури.