Методичні рекомендації

Використовуючи карту, слід визначити географічно-історичні зони Африканського континенту: Маґріб, Суданський пояс, Тропічна, Екваторіальна та Південна Африка. Більш детально зупинитися на значенні Суданського поясу у долі народів Африки у нові часи, показати державні утворення Центрального та Західного Судану, проаналізувати їх суспільний лад і соціально-економічний розвиток у XVII – середині ХІХ ст. Чому сходознавець Л.С. Васильєв називає султанати Судану “осередками цивілізації серед океану первісності“?

Студенти повинні пригадати специфіку розвитку “Чорної Африки“ як цивілізаційно-культурного типу Сходу (інтенсивність процесу антропогенезу в Тропічній Африці на старті історичного розвитку; фактори гальмування політогенезу та утворення станової структури: роль природного середовища, екстенсивний характер землеробства, структура харчування африканців; людина як невід’ємна складова навколишньої екосистеми; панування родоплемінної структури, трайбалізм і його прояви; релігійні уявлення і система вірувань, культ пращурів).

Особливе місце серед країн “Чорної Африки“ у нові часи займала Ефіопія (Абіссінія). Студенти мають звернути увагу на особливості її історичного розвитку, роль християнства у формуванні цивілізаційно-культурного фундаменту та процесах консолідації ефіопського суспільства. Повніше і глибше слід розкрити такі питання, як спроби зміцнення абсолютистської влади і реформи негуса Теодороса ІІ у другій половині ХІХ ст., міжнародне становище Ефіопії в останній третині ХІХ ст., активізація європейських колонізаторів, спроби Менеліка ІІ відновити централізовану ефіопську державу. Особливої уваги заслуговує італійська експансія в Ефіопії останньої третини ХІХ ст. Чому, незважаючи на укладення англо-франко-італійської угоди 1906 р. про поділ Ефіопії на “сфери впливу”, державі вдалося відстояти суверенітет і зберегти його до італійської експансії 1935 р.?

На карті показати державні утворення та територію розселення народів Західної Тропічної Африки (побережжя Гвінейської затоки і басейну р. Конго) у нові часи, проаналізувати специфіку суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку племінних об’єднань ашанті, йоруба та ін.

Колонізація Африки фактично почалася в XV ст., у період Великих географічних відкриттів. Досліджуючи її подальший розвиток, слід звернути увагу на її напрям – з півдня на північ, з приморських територій – углиб континенту. Початком колонізації Південної Африки стало заснування у 1652 р. голландською Ост-Індською компанією на мисі Доброї Надії Капської колонії. Розглядаючи особливості її розвитку, слід відзначити, що господарство колоністів (бурів) ґрунтувалося на рабській праці. Наприкінці ХVIII ст. до колонізації Південної Африка залучилася Англія, захопивши Капську колонію (остаточно в 1806 р.). Зверніть увагу на політику британських колоніальних владних структур і їх взаємовідносини з бурським населенням. Визначте причини, що викликали “Великий трек“ 30 – 40-х рр. ХІХ ст. і його політичні наслідки, зокрема значне розширення зони колоніальних загарбань). Після переселення бурів із британських володінь політика англійської влади щодо них змінилася, що відобразилося у визнанні молодих бурських республік Оранжева (1854 р.) і Трансвааль (1856 р.). Треба проаналізувати ці процеси.

Вивчаючи подальший розвиток колонізації Африки, зверніть увагу на те, що на першому етапі, аж до середини ХІХ ст., колонізатори обмежувалися лише захопленням найбільш доступних приморських територій і не наважувалися просуватися углиб континенту (чому?). Створені колонії були центрами работоргівлі, а також примітивної обмінної торгівлі. Проте у ХІХ ст. ситуація починає змінюватися (визначити, завдяки чому). Остання третина ХІХ ст. стала періодом активних колоніальних загарбань, у результаті яких колоніальний поділ Африки фактично був завершений.

Продовжуючи дослідження процесу колонізації Південної Африки, варто зазначити, що після захоплення Німеччиною Південно-Західної Африки та анексії Англією великих територій у басейнах річок Замбезі і Лімпопо (Родезія) колоніальний поділ Південної Африки був практично завершений. Англо-бурська війна 1899 – 1902 рр. стала завершальною фазою боротьби за утвердження британського панування в Південній Африці. При вивченні питання з’ясувати причини поразки бурів і умови укладення мирного договору. В подальший період провідне місце в політичному житті Південної Африки займало питання про відносини англійців і бурів. У зв’язку з цим слід звернути увагу на сутність політики “великодушності“, що проводилася англійською владою щодо бурського населення після закінчення війни. Піднесення визвольної боротьби народів Південної Африки на початку ХХ ст. вимагало консолідації білої меншості. У ході переговорів було досягнуто угоди про створення Південно-Африканського Союзу (ПАС) у складі англійських колоній (Капської і Наталя) і колишніх бурських республік (Південно-Африканський акт 1909 р.). Використовуючи карту, слід розповісти про колонізацію європейськими державами Тропічної Африки.

Лише дві африканські держави – Ліберія та Ефіопія – зберегли свою незалежність на початок ХХ ст. Визначте причини, які дозволили цим країнам стримати натиск європейських колонізаторів. Для закріплення вивченого матеріалу треба добре вивчити політичну карту Африки початку ХХ ст. З’ясувати підсумки колоніального поділу Африки.

Особливої уваги заслуговує питання про організацію колоніального управління в країнах Тропічної та Південної Африки. Проаналізувати на конкретних прикладах форми і методи колоніальної експансії європейських держав у цій частині континенту (анексії територій, нерівноправні договори, нееквівалентна торгівля, кабальні позики, концесії тощо). З’ясувати сутність феномену Бельгії, що змогла наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. без серйозних матеріальних витрат придбати велику колонію у Тропічній Африці (Бельгійське Конго), а також специфіку діяльності Сесіля Родса в Південній Африці. У ході завоювання африканських країн європейськими державами складалися відповідні системи колоніального управління. Студенти мають визначити характерні особливості англійської (опосередкованого непрямого управління), французької (прямого адміністративного управління), бельгійської (т. зв. “патерналістської“), німецької (змішаної), португальської систем колоніального управління. З’ясувати основні тенденції антиколоніальної боротьби народів Африки на початку ХХ ст.