Методичні вказівки

Індонезія належить до кола країн південно-східноазійської цивілізації, яка базується на індуїстсько-буддійському релігійно-культурному фундаменті, що зазнав ісламізації. Географічне розташування островів, природно-кліматичні умови, низький стартовий рівень власного розвитку народів цього регіону, строкатість цивілізаційної основи вплинули на формування особливого варіанту розвитку: могутній ефект колоніалізму (головним чином, голландського) проти ослабленої цивілізаційної традиції і державності. На цю специфіку розвитку Індонезійських островів у другій половині ХХ ст. слід звернути увагу при вивченні теми семінарського заняття.

1. Почати відповідь на перше запитання студенти мають із визначення наслідків Другої світової війни для Індонезії, а також внутрішніх і зовнішніх чинників процесу деколонізації. Після ліквідації японського окупаційного режиму національний рух Індонезії на чолі з Ахмедом Сукарно проголосив незалежність Республіки Індонезія 17 серпня 1945 р. Чому процес деколонізації Індонезії не пішов мирним шляхом (англо-голландська інтервенція 1946 – 1949 рр.)?

Боротьба за становлення індонезійської державності знайшла відображення в конституційному розвитку країни. З’ясувати особливості трьох конституцій Індонезії: 1945, 1949 та 1950 рр., а також визначити палітру суспільно-політичних сил країни в післявоєнний період. У чому полягала проблема вибору шляхів розвитку Індонезії? При відповіді на дане питання слід зробити компаративний аналіз політичного курсу правоконсервативних кіл (партія Машумі) і ліво-центристських сил (Національна партія Індонезії). Чому на той час перемогла стратегічна лінія Національної партії А.Сукарно?

Особливої уваги вимагає аналіз складових ідеології індонезійської державності, розробленої А.Сукарно – філософії “Панча шила“ та теорії мархаенізму. Слід детальніше зупинитися на теорії мархаенізму (соціально-національної демократії), що ґрунтувалася на ідеях єдності нації у складі простих громадян (мархаенів) під опікою патерналістської держави, ненасилля та невибагливості до матеріальних благ. Оцінити значення цих концепцій у післявоєнному і сучасному розвитку Індонезії.

2. Розглядаючи розвиток Індонезії в 1950 – 1965 рр., слід звернути увагу на періодизацію політичного розвитку країни: період “парламентської демократії” (1950 – 1957 рр.) і “керованої демократії” (1957 – 1965 рр.), визначити їх відмінності. Звернути увагу на те, що період “парламентської демократії” характеризувався політичною нестабільністю, котра проявлялася в гострій партійній боротьбі та частій зміні кабінетів. Національна партія боролася за єдність політичних сил, спорадично формуючи коаліції з лівими і правими угрупованнями. Чому Сукарно не раз звинувачували в тому, що він “намагається нести на голові два глечика“?

У 1957 р. у розпалі гострої парламентської кризи (визначити, які події її спричинили) Сукарно здійснив перші кроки у напрямку відмови від демократії західного взірця та створення власної “національної моделі правової системи“ – “керованої демократії“. Дати визначення термінам “керована демократія“, “функціональні групи“, “керована економіка“. Детальніше проаналізувати ці явища і тенденції в індонезійському суспільстві.

Чому “Політичний маніфест Республіки Індонезія“ (1959 р.) трансформував принципи “Панча шила“: конституція 1945 р., “індонезійський соціалізм“, “керована демократія“, “керована економіка“, “національна самобутність Індонезії? Кінцевою метою проголошувалася побудова “індонезійського соціалізму” (визначити специфіку цього поняття). Проаналізувати зовнішньополітичний курс президента Сукарно, зокрема зближення з СРСР і особливо КНР, з’ясувати сутність і наслідки експансії Західного Іріану та “антималазійської кампанії“.

Наприкінці студенти мають зробити висновки про наслідки таких процесів, як “керована демократія“ та “керована економіка“ в індонезійському суспільстві 1957 – 1965 рр.

3. Розпочати відповідь на третє запитання слід з аналізу суспільно-політичного становища Індонезії на середину 60-х років ХХ ст. Чому в суспільстві назрівала конфронтація двох сил: армійського командування та Комуністичної партії Індонезії (КПІ)? Що спричинило зміцнення позицій КПІ на чолі з Д.Айдітом?

Розкрити хід і наслідки “Руху 30 вересня“ 1965 р. Чому державний переворот підтримала КПІ? Чому були підірвані позиції А.Сукарно? Чи став він жертвою власної політики? Яку роль відіграв командувач стратегічним резервом сухопутних військ генерал Мохаммед Сухарто у придушенні заколоту?

Державний переворот 1965 – 1967 рр. призвів до усунення від влади Сукарно і встановлення військово-бюрократичного режиму генерала Сухарто, який став президентом Індонезії. Студентам треба з’ясувати особливості “нового порядку“ президента М.Сухарто (1967 – 1998 рр.), зокрема “керована демократія“, “подвійна функція“ армії, реорганізація політичної структури держави (зміцнення проурядового функціонального об’єднанння Голкар із ключовими функціями в парламенті), заборона багатопартійності при збереженні легального статусу Партії єдності і розвитку (ПЄР) і Демократичної партії Індонезії (ДПІ), стрімке економічне зростання країни. Чому національна ідеологія (принципи “Панча шила“ і філософія мархаенізму) виявилися досить зручними для організації й функціонування диктатури Сухарто?

Глибокого аналізу вимагають економічні реформи М.Сухарто, що ґрунтувалися на поступовому введенні ринкових механізмів у стару економіку (школа “берклістів“), створенні моделі змішаної економіки, політиці “відкритих дверей“, лібералізації торгівлі. Які фактори сприяли індонезійському “економічному диву“ 70 – 80-х років, завдяки якому Індонезія наблизилася до рівня розвитку “нових індустріальних країн“? Бажано проаналізувати зовнішньополітичний курс Індонезії кінця 60-х – першої половини 90-х років ХХ ст. Під час розгляду матеріалу доцільним є проведення аналогій між режимом М.Сухарто (Індонезія), А.Піночета (Чилі) та військовими режимами у Південній Кореї.

Валютно-фінансова криза в Південно-Східній Азії 1997 – 1998 рр. завдала збитків індонезійській економіці: “економічне диво“ змінилося глибокою кризою. Як вплинув цей фактор на політичну ситуацію в травні 1998 р.? У підсумку зробити висновки про причини краху режиму “нового порядку“ М.Сухарто.

4. Після відставки президента Сухарто почався період тривалої боротьби за керівництво країною та ліквідацію авторитарної системи, що відбувалася на фоні глибокої економічної та фінансової кризи. Треба проаналізувати політику “перехідних“ президентів Індонезії – Б. Хабібі (1998 – 1999 рр.) та А.Вахіда (1999 –2001 рр.), які нормалізували становище і підготували ґрунт для проведення подальших реформ.

Більше уваги слід приділити внутрішній і зовнішній політиці президента країни Мегаваті Сукарнопутрі (2001 – 2004 рр.), якому вдалося створити атмосферу відносної стабільності і передбачуваності в діяльності уряду. Прослідкувати тенденції спадковості та новаторства в політиці М.Сукарнопутрі. Розповісти про вирішення проблеми Східного Тімору (2002 р.).

Визначити проблеми, що є актуальними для Індонезії початку ХХІ ст. та її президента С.Б.Юдхойоно [див. Пахомова Л. Индонезия: на пути преодоления трудностей // Азия и Африка сегодня. – 2005. – № 6. – С. 28-33; Другов А. Конец эпохи Мегавати Сукарнопутри // Азия и Африка сегодня. – 2005. – № 1. – С. 6-10]. Більшість із проблем є наслідками етнічної і мовної строкатості населення країни, а також низького рівня життя пересічних індонезійців. Особливої уваги заслуговує питання про стосунки Індонезії з “новими індустріальними країнами“, її роль у процесах глобалізації та регіональної інтеграції. У підсумку заняття студенти повинні обговорити перспективи розвитку Індонезії у ХХІ ст.