Методичні вказівки

Перед розглядом проблематики семінарського заняття доцільно пригадати особливості ісламської цивілізації та шляхи її трансформації в ХХ ст. на прикладі різних країн регіону Близького та Середнього Сходу, більш детально зупинившись на моделі Ірану [див. Васильев Л.С. История Востока. В 2-х т. 3-е изд., доп. Т.2. – М., 2005. – С. 182-197]. З’ясувати сутність шиїзму як основної течії ісламу в Ірані, а також причини конфлікту між іранським шахом і шиїтським духівництвом.

1. Розглядаючи перше запитання, студенти мають пригадати наслідки англо-радянської окупації 1941 р. і схарактеризувати соціально-економічне і політичне становище Ірану після Другої світової війни. Децентралізація країни, зростання сепаратизму та активізація національно-демократичних рухів в Іранському Азербайджані та Курдистані 1945 – 1946 рр. з вимогами надання автономії та проведення демократичних реформ за підтримки СРСР, а також “Рух півдня“, ініційований Англією, створювали проблеми для шаха Мохаммеда Реза Пехлеві та уряду А.Кавама-ес-Салтане (1946 – 1947 рр.). Слід детальніше зупинитися на цих процесах.

Аналізуючи зовнішню політику післявоєнного Ірану, зробити акцент на стосунках з СРСР, Великою Британією, США. Аргументувати проамериканську орієнтацію шахського режиму, дати характеристику позицій США в Ірані.

Основною проблемою Ірану в кінці 40-х – на початку 50-х років ХХ ст. стала експлуатація Англо-іранською нафтовою компанією (АІНК) іранської нафти. З’ясувати причини виникнення руху за націоналізацію Іраном нафтової промисловості. 15 березня 1951 р. меджліс прийняв рішення про націоналізацію АІНК, що викликало міжнародний резонанс. Якими були його наслідки? Дати оцінку діяльності уряду Національного фронту М.Мосаддика (1951 – 1953 рр.) під кутом вирішення цих проблем.

Внутрішня криза та міжнародна ізоляція Ірану, що виникли через “нафтовий“ конфлікт, надмірна амбітність М.Мосаддика стали причинами державного перевороту 19 серпня 1953 р. під керівництвом генерала Захеді – зятя шаха. Проаналізувати політику уряду Захеді, зокрема зміцнення центральної влади і силових структур, нормалізацію відносин із Заходом через укладення угоди про створення Міжнародного нафтового консорціуму у 1954 р. (з’ясувати її сутність), проамериканський зовнішньополітичний курс. Важливим наслідком цієї політики стало посилення шахського режиму, що дало можливість проведення реформ у 60-70-х роках.

2. Почати відповідь на друге запитання треба із з’ясування соціально-економічних, політичних та ідеологічних причин шахських реформ 1963 – 1978 рр. в Ірані – так званої “білої революції“. Студенти повинні усвідомити, що основними були економічні завдання: індустріалізація, модернізація країни, ліквідація відсталої структури аграрного сектору, інтеграція в світову економіку. Детально і глибоко слід проаналізувати сутність і значення основних напрямків реформ: аграрної, в галузі промисловості, судовиробництва і права, у галузі соціальних відносин, освіти, культури. Порівняти реформи Реза-шаха 20 – 30-х років з реформами Мохаммеда Реза 60 – 70-х років. Чому в період “білої революції“ йшла гостра ідейно-політична боротьба між “західниками“ і “традиціоналістами“?

Ідеологічним “осердям“ реформ був “пехлевізм“ (дати визначення поняття). Пояснити сутність відносин шаха та шиїтського духівництва: “опора на іслам, а не на духівництво“. Чому М.Реза Пехлеві ініціював репресії проти шиїтських мулл і аятолл?

Політичний розвиток Ірану в 60 – 70-х років різко контрастував з успішними економічними перетвореннями. Встановлення режиму особистої диктатури шах здійснював конституційним шляхом (заборона участі шиїтського духівництва в структурах державної влади, право розпуску шахом меджлісу), а також через посилення силових структур – 350-тисячної армії та таємної поліції САВАК. Чому шахський режим претворився в одну з найкривавіших диктатур світу?

Слід зробити акцент на позитивних і негативних наслідках реформ “білої революції“. У підсумку студентам пропонується провести дискусію: Чому інтенсивні реформи 60 – 70-х років ХХ ст. були неоднозначно сприйняті іранським суспільством і викликали опір значної його частини (охарактеризувати позицію шиїтського духівництва, людей “базару“, селян, інтелігенції), що призвело до загострення суспільно-політичних протиріч і кризи шахського режиму в другій половині 70-х років?

3. Ісламська революція 1978 – 1979 рр. стала знаковою подією в історії Ірану. Вона була викликана соціальними наслідками глибоких реформ, проведених шахом у 60 – 70-х роках Модернізація країни зачепила саму сутність ісламських традицій і моралі, що породжувало бурхливий антизахідницький рух. Студенти повинні з’ясувати, чому на чолі строкатих опозиційних сил стояло шиїтське духівництво, яке висунуло гасло про необхідність заміни шахського режиму ісламським способом правління (“велайят-е-факіх“). Для розуміння його особливостей студенти повинні звернутися до праць аятолли Рухолли Мусаві Хомейні, що створив “мозковий центр“ для популяризації ідей ісламської революції в еміграції [див. Хомейни Р.М. Без обмана нет веры // Новое время. – 1993. – № 15. – С. 25-32; Хомейни Р.М. Религиозное и политическое завещание. – М., 1999].

З’ясувати причини, рушійні сили, характер революції, її етапи, зробивши акцент на основних подіях: І-й етап (січень 1978 р. – лютий 1979 р.); ІІ-й етап (12 лютого – 5 листопада 1979 р.). Чому на другому етапі революції хомейністи тимчасово ділили владу з лібералами, а після падіння уряду М.Базаргана була встановлена диктатура шиїтського духівництва?

Наприкінці студенти мають визначити наслідки Ісламської революції 1978 –1979 рр., зупинившись на ліквідації шахського режиму, згортанні реформ “білої революції“, проголошенні Ісламської Республіки Іран (ІРІ) – фундаменталістської теократичної держави, встановленні влади шиїтського духівництва, поширенні ісламського фундаменталізму та ідей експорту ісламської революції в світовому масштабі, трансформації зовнішньополітичної доктрини – “Ні Захід, ні Схід“, а пошук “третього шляху“ розвитку.

4. Результати Ісламської революції були закріплені в Конституції ІРІ, затвердженій в результаті грудневого референдуму 1979 р. Почати відповідь на четверте запитання слід з її ретельного аналізу, звернувши увагу на наступні положення: введення ісламського способу правління – “велайят-е-факіх“ (дати визначення поняття); проголошення теократичної республіки (виділити теократичні та республіканські органи правління в ІРІ); домінування над республіканськими органами влади рахбара (факіха) і Ради спостерігачів з надзвичайними повноваженнями.

Поряд з концепцією “ісламського способу правління“ слід дати характеристику “ісламського шляху розвитку“, що ґрунтувався на ідеях “ісламської економіки“ – таухідної, автаркічної, регульованої державою (дати визначення термінів таухід, автаркія) та соціальної рівності.

У розвитку Ісламської Республіки Іран доцільно виділити два періоди, дати їм порівняльну характеристику:

І-й період (1979 – 1989 рр.): ісламізація всіх сфер життя суспільства, “ісламська економіка“, мілітаризм, антизахідництво, міжнародна ізоляція Ірану;

ІІ-й період (з 1989 р. до сьогодення): курс на часткову “дехомейнізацію” після смерті “залізного імама“ – спроби лібералізації економіки і політичного життя, переходу до більш відкритого суспільства.

Проаналізувати основні тенденції зовнішньої політики ІРІ 1979 – 1989 рр.: антизахідництво, антикомунізм, антиїзраїльський напрям. Особливу увагу приділити ірано-іракській війні 1980 – 1988 рр., яка сприяла ісламізації Ірану і зміцненню шиїтської диктатури.

5. Єдність шиїтського духівництва в епоху Р.М.Хомейні трималася на авторитеті великого аятолли. Після смерті імама (4 червня 1989 р.) у верхівці релігійної еліти починається боротьба між ортодоксами (радикалами) і реформаторами (прагматиками) щодо шляхів подальшого розвитку країни. Студенти мають усвідомити, що поділ на угруповання є досить умовним, оскільки суворого політичного оформлення ці напрямки ніколи не мали; жоден із них не ставив під сумнів цінності ісламської революції. Схарактеризувати напрямки в сучасному ісламі, визначити відмінності між ними.

Чому після смерті Хомейні перемогу здобувають прагматики? Студенти повинні проаналізувати політику президентів-реформаторів Х.Рафсанджані (1989 –1997 рр.) і М.Хатамі (1997 – 2005 рр.), спрямовану на мирну еволюцію теократичного режиму, лібералізацію економіки, зміну зовнішньополітичного курсу Ірану (“діалог цивілізацій“). Чому реформаторам не вдалося закріпити здобутків і на початку ХХІ ст. на парламентських (2004 р.) і президентських (2005 р.) виборах поступитися позиціями консерваторам?

У підсумку семінарського заняття студенти мають визначити основні проблеми розвитку сучасного Ірану та дати оцінку політичному курсу президента М.Ахмадінежада (з 2005 р.).