logo
екзамен з культури

35.Культурно-національне відродження на рубежі 16-17 ст.

Це час пробудження та відродження національної самосвідомості укр. народу, патріотичного спрямування всіх культурних зачинань Ці процеси були тісно пов’язані з рухами в Європі, які дістали назву Відродження Гуманізм в Україні був позбавлений соціальної спрямованості, економічної підтримки. Але одним із завдань була боротьба за визволення з-під іноземного панування, проти примусового покатоличення та спольщення Цьому завданню в Україні відповідали ідеї Реформації на укр. грунті мала певні особливості, найголовніші з яких були відроджння національної культури, формування ідеології протистояння експансії соціальному та національному поневоленню, вивільнення науки з-під влади церкви, упровадження в письменство та освіту національної мови, освіченість народних мас, релігійна толерантність.Суспільно-політ події тих часів зумовили появу полемічної літератури Самобутністю відзначалися твори полеміста Івана ВишенськогоПомітне місце в укр. літописанні тих часів належало Густинському літопису , де узагальнено укр. історію козацької доби У 16 перш полв 17 ст формується українська драматургія На поч. 17ст набула поширення шкільна драма Упершій полов 17ст розвинувся укр..мандрівний ляльковий театр – вертеп. Виникли нові жанри світської музики

Найголовніше досягнення містобудування тієї епохи –втілення регулярної забудови.Центр частиною міст була площа Ринок. Продовжувал будівництво оборонних споруд.

В Україні майже до кінця XVI ст. не було загальних середніх і вищих навчальних закладів. Українська молодь вже з середини XIV ст. прокладала собі дорогу до навчання в західних університетах. Число українських студентів у вищих навчальних закладах Західної Європи поступово зростало. Так, у найстарішому Болонському університеті здобув вищу освіту Юрій Дрогобич (Котермак,)

На межі XVI—XVII ст. під впливом західноєвропейських гуманістичних та реформаційних ідей в українській освіті відбулися істотні зміни. Було створено нові навчальні заклади, які грунтувалися на національних освітніх традиціях, поєднанні вітчизняного і кращого європейського досвіду. До них належать Острозький культурно-освітній центр, Львівська і Київська братські школи, Київська колегія, Києво-Могилянська академія.

Багатий і впливовий магнат, князь Костянтин Острозький заснував 1576 р. у м. Острог культурно-освітній центр нового типу. До нього входили колегія, літературно-науковий гурток, бібліотека і друкарня, яку протягом 1577—1582 pp. очолював відомий першодрукар Іван Федоров. Це по суті була перша вища школа європейського зразка в українських землях, що згодом дістала назву академії. Першим ректором академії був Герасим Смотрицький, письменник-полеміст і культурно-освітній діяч XVI ст. В Острозькому культурно-освітньому центрі викладання поєднувалось з науковою, перекладацькою й видавничою діяльністю. Навчання здійснювалося за поширеною у Європі системою "Семи вільних мистецтв". Тут вивчалися богослов´я і філософія, математика і астрономія, діалектика і логіка, старослов´янська, польська, грецька та латинська мови.

Наприкінці XVI і в першій половині XVII ст. існувало чимало протестантських і католицько-єзуїтських шкіл. Їх програма була майже однакова; в них вивчали латинську і грецьку граматику, риторику і піїтику, діалектику та математику. Основна увага приділялася вивченню основ віровчення й теології. Мета цих шкіл була різною. Характерною прикметою протестантських шкіл у XVI ст., що якісно відрізняє їх від інших, була особлива присутність світського начала: протестантські школи створювались не як вузько богословські заклади, а спрямовувались, передусім, на виховання широкоосвіченої, ерудованої людини, готової для участі у політичному і культурному житті,

36. Культурно-освітня діяльність митців 17 ст

1619р – «Граматика» Мелетія Смотрицького Протягом двох століть вона служила за основний підручник граматики церковнослов’янської мови у школах України, білорусі, Росії, Болгарії

1627р «Лексикон славенороський» -у словнику, що складався з двох частин було зібрано 7 тисяч слів У першій частини церковнослов’янські слова перекладено книжною мовою, а в другій – витлумачено власні назви та імена людей.