51. Кава Юрія Кульчицького

Діялося це 1683 року далеко від України. Величезна армія турецького султана Ахмета II, яка завоювала багато європейських міст, узяла в облогу столицю Австрії Відень. Урятувати нечисленних захисників Відня могли тільки союзники — німці та поляки, якби вони прийшли на допомогу. Але союзники не знають, що турецькі війська стоять під самими мурами Відня. Щоб передати таку звістку, пробратися через ворожі кордони зголосився вусатий чолов'яга з люлькою в зубах. Він сказав, що знає турецьку мову і легко може видати себе за турка. Це був український козак Юрій Кульчицький. На той час йому виповнилося сорок три роки. Народився він поблизу Самбора на Львівщині. Закінчив церковну школу і ще зовсім юним хлопцем подався на Січ. У походах і битвах швидко став бувалим козаком. В одному з походів йому не пощастило - потрапив до турків у полон. Однак біда принесла Кульчицькому й користь: здібний бранець бездоганно вивчив турецьку мову. Після викупу з полону Кульчицький переїхав до Відня, де спочатку працював перекладачем, а потім став купцем.

Австрійські воєначальники вручили сміливцеві листа. Він, переодягнувшись у турецьке вбрання, разом із товаришем сербом Михайловичем зміг пробратися через ворожий заслін і передати листа союзникам. Ті швидко зібрали військо і рушили до Відня, щоб урятувати столицю.

І оборонці протрималися, доки надійшла допомога. Під стінами Відня об'єднані війська німців, поляків і козацькі полки розгромили турецьку армію.

Зібралися після перемоги найшанованіші люди Відня й запитали Кульчицького, якої винагороди бажають сміливці. Михайлович захотів грошей, щоб будинок купити. Кульчицький нічого не захотів, лише попросив віддати каву, яку турки покинули з переляку в своєму таборі. Пояснив, що дуже любить каву, звик до неї в турецькому полоні. Віддали йому гору мішків з кавовими зернами. І довго всі дивувалися, навіщо нормальній людині пити таку гіркоту. Пізніше Юрій Кульчицький видав книжку про свої військові пригоди. її прочитало багато людей. А в центрі Відня він відкрив першу в місті кав'ярню. І кожен, хто прочитав книжку, йшов до кав'ярні, щоб побачити героя. Купували каву, кривилися, аж сльози від тієї гіркоти їм з очей текли. І тоді Кульчицький вирішив додавати в каву цукор. Тепер усі пили її із задоволенням. І цей рецепт у нього перехопила вся Європа і ще й до сьогодні готує каву саме за ним. Шкода тільки, що забули назвати її «кава по-кульчицьки».

Хороброго козака віденці запам'ятали не тільки героєм, рятівником свого міста. Він лишився для них ще й першим віденським кав'ярником.

Коли Кульчицький помер, уся столиця Австрії ховала його з великими почестями. Пізніше, у XIX столітті, одну з віденських вулиць назвали на його честь. А на одному з будинків було встановлено невелику бронзову скульптуру. Кульчицькии зображений у турецькому одязі, його обличчя прикрашають чудові козацькі вуса. У лівій руці він тримає тацю з філіжанками кави, а в ногах знаходяться трофеї розбитої турецької армії - пощерблені ятагани, бунчуки, хоругви з півмісяцями.