7. Найбільша святість

Немає в людини нічого милішого над Батьківщину, над свою рідну землю! Де хто народився, де провів безтурботні дитячі роки, до тієї землі прив'язується він усією душею своєю на ціле життя. А хто змушений буває відірватися від Батьківщини, той мріє завжди про неї, як про святість найбільшу. І багато людей, помираючи на чужині, просять покласти їм у домовину бодай грудочку рідної землі зі святої Батьківщини.

Рідний народ наш має свою землю. Цю землю ми зобов'язані любити всією душею й берегти її всіма силами. Бо ж рідна земля - це те найкраще й наймиліше, що тільки має окрема людина чи окремий народ. Щастя народу, його добре життя й розвиток - тільки на рідній землі. Вона ніколи не забувається, а туга за нею все збільшується, коли нас доля заносить далеко й надовго від неї. Рідна земля - це матінка рідна, що вміє потішити й приголубити нас. От чому ми свою Україну звемо ненькою й любимо понад усе!

Ніколи не забуваймо свого рідного, українського. Де б ми не перебували - чи то вдома, чи на чужині, - мусимо скрізь свято зберігати все рідне, зобов'язані не цуратися нічого свого. Найперше виховання - то в сім'ї. Ось тільки так, належно виховуючи дитину в родині й навчаючи її від малечку своєї віри, своїх звичаїв і своєї мови, можна виховати українську дитину, щоб вона стала правдивим сином чи донькою українського народу, щоб вона стала повновартісною людиною. А вже до того, що дитина одержить у родині, дадуть свого і школа, і церква. Але найперше виховання завжди буде те, чого навчиться дитина в сім'ї своїй. Що одержить удома, те й понесе із собою на все життя.

Пам'ятаймо, що кожен, хто пристає до чужого, своїм там ніколи не стане і щасливим у чужому ніколи не буде.

Кожна українська родина має бути сповнена великої відповідальності за виховання своїх дітей. Має віддати всі свої сили на те, щоб зробити нашу молодь українцями! Національна прикраса оселі має велике й основне значення у вихованні всієї родини, а особливо дітей, молоді взагалі. Це обов'язок усіх батьків, а найперше - кожної матері. Мусимо завжди дбати, щоб дім наш оздобою виглядав по-українському. Українські вишивки нехай прикрашають усе, як було в нас у рідному краї: наш одяг, постіль, подушки, столову білизну тощо. Вони овівають душу родини теплом і спокоєм. А спокій — то правдиве щастя. Розумна й свідома мати, яка пильнує за всім цим, скоро бачить наслідки такого національного утримання дому - родина її міцна, а діти свідомі свого. А це -найбільше щастя для кожного батька чи матері.

Обов'язок кожної матері - по-українськи проводити в своєму домі свята - Різдво, Великдень та інші. І нічого не забути зі свого національного, щоб свято справді заговорило порідному теплом до всієї родини, а особливо до молоді.