30. Спорудження пам'ятника Богдану Хмельницькому

У Києві на площі перед Софійським собором - гірка із сірих гранітних брил. На ній напис: «Богдан Хмельницький. 1888». На вершині гірки - бронзовий кінь, різко й раптово зупинений вершником у момент стрімкого руху. Навіть у житті не часто помітиш таку хвилюючу мить - здибленого розпаленого скакуна. А тут — усе в бронзі до найменших деталей. І так вражаюче правдиво, що, здається, чуєш іржання коня, останній удар копит об камінь, владний окрик вершника.

Цей скульптурний образ, здається, завжди стояв на площі, де 23 грудня 1648 року кияни зустрічали Богдана й керовані ним козацькі полки після блискучої перемоги під Пилявця-ми. Однак народжувався монумент у муках і непорозуміннях, у протиборстві різних сил. Творець шедевра - видатний скульптор XIX століття, білорус за походженням, Михайло Микешин. З радістю прийнявши пропозицію вчених - ініціаторів спорудження монумента, він прибув з Петербурга й одразу почав працювати над проектом. Художник ураховував побажання знавців української старовини. Історик Володимир Антонович знайомив Микеши-на з багатьма портретами Богдана Хмельницького, зразками військового одягу, зброї того часу. Кінь мав бути саме такий, на якому їздив Хмельницький під час тривалих переходів, у боях: витривалий, маневрении «син степу» - безвідмовний у битві і відданий своєму господареві. За розпорядженням козачого генерала степових коней приводили для моделювання прямо в майстерню скульптора.

Нарешті проект готовий і схвалений Київським ініціативним комітетом. Був складений кошторис, але уряд відмовився покрити ці витрати, а також виділити з державної казни бронзу на монумент. Та ніщо не могло зупинити Микешина й ініціаторів цієї патріотичної справи. Відтоді спорудження пам'ятника Богданові Хмельницькому стало всенародною справою. У січні 1870 року вся країна почала добровільний збір коштів. Жертвували переважно найбідніші - селяни, ремісники, солдати, робітники, низько-оплачувані службовці. Однак зібраних коштів було замало.

Щоб зменшити витрати, скульптор відмовляється від супровідних композицій на постаменті, усю увагу зосереджує на постаті вершника. Бронзу одержує з переробленого брухту кольорових металів, який дістається з великими труднощами. Влада постійно ставить перепони: Микешина виселяють з будинку, де він працював над пам'ятником, за доносами накладають арешт на майно. У таких складних умовах митець продовжує самовіддано працювати.

Через три роки бронзову постать нарешті відлили. Це був високохудожній мистецький твір. Безумовно, допомогли скульптору в таких нелегких умовах не лише його талант, а й наполегливість, сила волі. Він черпав натхнення не з нагород і титулів, а з власного переконання в потрібності розпочатої справи.

Лишалося встановити скульптуру. Проте ця справа розтягнулася на довгих вісім років. Чиновники робили все, щоб відтягнути встановлення пам'ятника. Проблеми з його перевезенням з Петербурга до Києва, збереженням, з пошуком місця встановлення вирішувалися надто повільно.

І все ж настав цей вистражданий, довгоочікуваний день — 11 червня 1888 року. На Софійській площі віднині височів пам'ятник Богданові Хмельницькому. Не запросили на відкриття тільки його творця - Михайла Микешина. Так чиновники поквиталися зі славетним митцем, який віддано любив Україну.

Майже тринадцятирічна історія спорудження пам'ятника Богданові Хмельницькому стала зразком перемоги таланту художника, народного ентузіазму над бюрократичною тяганиною.