60. Микола Миклухо-Маклай

Наприкінці минулого століття на честь ювілею з дня народження Миколі Миклухо-Маклаю було встановлено пам'ятник у Сіднеї. Що ми знаємо про нього? Майже нічого. Відомого всьому світові науковця на його батьківщині знають лише з кількох речень шкільного підручника з географії. Росія вважає його великим петербуржцем і нащадком шотландського офіцера. А насправді Микола Миколайович — праправнук Тараса Бульби, онук Ґете і племінник Міцкевича. Він сам уважав себе німцем, поляком і українцем одночасно. У валізці завжди возив «Фауста» і «Кобзаря». Через вільнодумство Миклухо-Маклай не закінчив у Росії навіть гімназії, але став випускником кількох європейських університетів.

Щось надзвичайно сильне, сміливе, енергійне було в усій його постаті. Можливо, саме сила й шляхетність зачарували Марго Обертсон - доньку губернатора південних колоній Великої Британії. Коли вони познайомилися, вона була в жалобі за першим чоловіком і вже дала відкоша кільком шляхетним вельможам. Але перед зашкарублим від тропічного сонця, бородатим Маклаєм та його козацькою харизмою не встояла.

Відбулося це взимку. У листі, який було написано в Єгипті, Микола освідчився в коханні й попросив її руки. Шоковані батьки Маргарет поставили нереальну умову для опального вченого: отримати дозвіл на одруження за протестантським обрядом в самого государя-імператора. І Микола Миколайович виконав цю вимогу, таки вступивши в шлюб з коханою жінкою.

Микола вмів закохати у себе. Про його відчайдушність ширилися легенди. Похололі від жаху матроси корабля «Витязь» спостерігали, як нащадок запорожців вийшов без охорони на дикий берег Нової Гвінеї і, коли папуаси почали обстрілювати його з луків і кидати списи, байдуже позіхнув, розшнурував черевики й ліг спати просто посеред розлючених людожерів! Дикуни свято вірили, що Маклай міг спалити море, викликати чи зупинити дощ. Не маючи змоги утримувати дружину й двох синів в Австралії, Микола Миклухо-Маклай забрав їх до Санкт-Петербурга. У трюмі корабля до Росії науковець і дослідник привіз також і унікальні анатомічні та зоологічні колекції, зібрані за два десятиліття мандрів. Проте на батьківщині титанічна праця Миколи Миколайовича виявилася нікому не потрібною. Останні роки свого життя вчений присвятив поїздкам в українське селище Малин, родинне помістя на Житомирщині, де активно вивчав побут і звичаї поліщуків, а також загальну будову тіла українців. У квітні 1888-го року Маклай вирушив у свою останню й вічну подорож у петербурзькій лікарні...

Дружина Маргарита, прагнучи закінчити працю чоловіка, більшість матеріалів і колекцій передала Російському географічному товариству, а виїхавши в Австралію, активно співпрацювала з професором Богдановим, який займався публікацією робіт Миклухо-Маклая. Дмитрові Яворницькому, українському дослідникові козаччини, Марго подарувала колекцію екзотичної зброї, яку її Микола зібрав під час подорожей усіма континентами. Якось вона навіть приїздила до Малина, де зустрілася зі свекрухою. Мати Миклухо-Маклая прийняла її як рідну дочку, попри те, що бачила її вперше. Пізніше, від'їжджаючи з України, Маргарита запише у своєму щоденнику: «Розлучатися з дорогою матір'ю дуже важко».

До останнього подиху кожен офіційний папір вона підписуватиме «Маргарита де Миклухо-Маклай». Бо навіть смерть не змогла розлучити її з чоловіком.