33. Ранній автопортрет Шевченка

Упродовж свого творчого життя Шевченко створив понад тридцять малярських і графічних автопортретів, у яких передав свої думки, почуття, переживання майже за два десятиліття: від романтичного юнака (ранній автопортрет 1840 року) до збагаченої досвідом людини, яка прожила нелегке життя (автопортрет 1861 року).

Автопортрет 1840 року є чудовим заспівом Шевченка-митця до його творчості. У травні 1838 року, через місяць після викупу з кріпацтва, Шевченко стає учнем Петербурзької академії мистецтв — одного з найавторитетніших вищих мистецьких закладів у Європі. Розглянувши подані Шевченком малюнки, рада академії одразу зарахувала обдарованого юнака на навчання до четвертого класу (усіх класів курсу малювання було шість), поминувши перші три класи - копіювання гравюр і гіпсових голів.

Роки навчання його в академії позначені величезною працелюбністю, систематичною самоосвітою. Творче зерно, яке пригнічувала неволя, тепер дало щедрі сходи. Юний художник багато й плідно працював, випереджаючи академічну програму, три роки поспіль здобував срібні медалі за екзаменаційні роботи.

Крім занять зі спеціальних мистецьких дисциплін, Шевченко багато читав, цікавився історією своєї батьківщини, інших європейських країн. І, звісно, писав вірші. 1840 року побачила світ його перша збірка - «Кобзар».

Саме в період духовного й творчого піднесення, наприкінці 1839 року, Шевченко розпочав роботу над автопортретом. Твір писав до свого дня народження, як це часто робили вихованці Академії мистецтв.

Автопортрет Тараса Шевченка, як і автопортрети інших студентів, був яскравим романтичним твором, але вирізнявся серед інших робіт. У ньому ліричне поєднувалося з драматичним, замріяність — з тривогою, добросердечність - із сумом, бадьорість — з легкою втомою. Гарний, сповнений гідності й граційності поворот голови до глядача. Ми бачимо зосереджене обличчя молодої людини. Світло вихоплює з півтемряви лише обличчя, а все інше тане, ховається в напівпрозорих тінях. У порівнянні з яскраво освітленим чолом звертають на себе увагу сховані в тіні очі. Таким чином Шевченко вдається до типового для романтизму прийому - за допомогою світла й тіні підкреслює, виділяє те, на що передусім має звернути увагу глядач. Може здатися дивним, що «дзеркало душі» -очі - художник затінює. Але придивіться уважніше. Погляд очей проникливий, спостережливий, сповнений якогось неви-словленого запитання.

Ця аж ніяк не юнацька замисленість здається дивною на округлому, без жодної зморшки обличчі двадцятишестирічно-го Шевченка. Рожеві, злегка припухлі вуста, ніжна заокругленість гладенько поголених щік і підборіддя, ідеально чисте чоло - і раптом цей погляд, цей трагічний злам брів...

У не по літах серйозному погляді відбилося нелегке життя: сирітство, поневіряння, приниження, яких він зазнав, коли був кріпаком. Це образ юнака, якого суворі обставини рано зробили дорослим. Милуючись молодим привабливим обличчям, окрасою якого є високе, мовби виточене з мармуру, чоло, ми не можемо не відчути й передане в автопортреті інтуїтивне передчуття нелегкого майбутнього. Як і всі відомі сьогодні оригінальні малярські та графічні роботи Шевченка, цей ранній автопортрет зберігається в Державному музеї Тараса Григоровича Шевченка в Києві, є окрасою його експозиції. Дбайливо зібрані й реставровані художні твори митця - гордість нашого народу.