37. Проза Михайла Коцюбинського

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 року в місті Вінниці в сім'ї дрібного чиновника. Закінчив Шаргородське духовне училище. Брав активну участь у політичних гуртках. Михайло Коцюбинський написав велику кількість новел, оповідань, повістей. Своєю самобутньою творчістю він високо підніс престиж українського художнього слова.

В одному листі до Івана Франка Коцюбинський писав, що вихований на кращих зразках європейської літератури, такої багатої не лише на теми, а й на способи оброблювання сюжетів, український інтелігентний читач має право сподіватися від рідної літератури достовірного змалювання різних сторін життя всіх, а не однієї якоїсь верстви суспільства. Він висловлював бажання бачити у творах нашого красного письменства обробки філософських, соціальних, психологічних, історичних тем. Це були нові творчі засади української літератури, висловлені Михайлом Коцюбинським. Саме в цьому ключі й працював письменник протягом свого короткого життя. Своє ідейно-естетичне кредо він висловив у багатьох художніх творах. Одним з найважливіших творчих досягнень Михайла Коцюбинського, справжньою окрасою не тільки української, а й світової літератури початку XX століття є повість «Раіа тог£апа».

Невеликий за обсягом і винятково багатий змістом, актуальністю порушених соціальних, морально-етичних питань, цей твір сприймається як епопея боротьби українського селянства за землю і волю. Новаторський підхід до теми і способів її реалізації, мистецька досконалість у засобах типізації дійсності, у відборі й узагальненні життєвого матеріалу, гармонія змісту й художньої форми забезпечили повісті одне з найвизначніших місць серед творів про шукання людьми шляхів до кращого майбутнього.

Серед останніх творів Коцюбинського своєрідністю теми та способів її реалізації вирізняється повість «Тіні забутих предків». Написана під впливом глибокого захоплення Гуцульщи-ною, повість не тільки стала одним з кращих художніх полотен про чарівний світ поетичної творчості карпатських горян, а й прозвучала величним гімном красі життя, світлих почуттів людини. Доля Івана і Марічки, їхнє високе, світле кохання розкриваються в органічному зв'язку з неповторною карпатською природою, оповитою самобутніми легендами й віруваннями, створеними гуцулами впродовж віків їхнього нелегкого життя поруч з нерозгаданими таємницями навколишньої дійсності.

Проза Михайла Коцюбинського, як і творчість Лесі Українки, Василя Стефаника, Ольги Кобилянської, Володимира Винниченка, Миколи Вороного, дала змогу конкретно побачити появу, зростання, удосконалення тих художніх прийомів і засобів, що стали визначальними не тільки в українській, а й у багатьох європейських літературах XX сторіччя. Ці художні пошуки здійснювалися на засадах модернізму, що зумовило не тільки яскраве виявлення таких стильових течій, як імпресіонізм і символізм, а й їх нерозривне переплетення у творчості окремих письменників, зокрема Михайла Коцюбинського. Нова концепція людини, художньо реалізована в кращих явищах письменства, найяскравіше відрізняє його від літературних здобутків попередньої епохи, тобто відрізняє новітню літературу від нової, що розвивалася в XIX столітті.

Творчість М. Коцюбинського довго розглядалася літературознавцями у викривленому вигляді. Так, применшувався імпресіоністичний характер творів, натомість всіляко підкреслювалася соціальність та народність творів. Проте зараз ми маємо можливість розглядати творчість митця неуперед-жено і об'єктивно оцінювати його творчу манеру, оригінальність і майстерність.

Михайла Коцюбинського не стало 25 квітня 1913 року, похований письменник у Чернігові.