35. Таємниці творчості

Таємниці творчості... Спробуємо розглянути деякі чинники, які так чи інакше впливали на творчу працю Лесі Українки, могли прискорювати чи уповільнювати лет її фантазії. Оточення, місце, час, нарешті, найдрібніші різноманітні обставини, зовні малопомітні, позначилися на її душевному стані, а отже, й на робочому настрої.

У листі до Михайла Павлика поетеса стверджує, що ніде їй так гарно не працювалось, як удома, в Колодяжному, незважаючи навіть на свіже повітря на Волині, від якого часто нападала пропасниця. Саме у звичних умовах власної родини, де люди для її серця наймиліші, Леся Українка не відчувала себе одинокою, нікому не потрібною. Безумовно, мальовнича навколишня природа, доброзичливі, привітні селяни, тихий, уповільнений ритм сільського життя, уважне й дбайливе ставлення батьків - усе це в сукупності сприяло її гарному настрою, посилювало її творчу енергію. Лише подеколи її огортала туга через важкий хворобливий стан, розлуку з ровесниками-товаришами, однодумцями, полишеними в Києві.

Ще була одна річ, яка відіграла, надто в молоді роки, певну роль у праці Лесі Українки. Це - звичайний письмовий столик. Поетеса до нього настільки звикла, що відсутність його не могли ніяк замінити навіть кращі столи й інше письмове приладдя. Поетеса наголошувала, що без письмового стола «...була на чужині, усе одно як без рук і пера».

Здебільшого поетеса не дозволяла поширюватися своїм негативним емоціям, оволодівати цілком її свідомістю. Прикладом такого боріння проти переживань, пов'язаних з тяжкими життєвими випробуваннями, є написана Лесею драматична поема «Одержима».

За одну безсонну ніч, проведену біля ліжка хворого Сергія Мержинського, поетеса створила бездоганний, натхненний взірець, поему-шедевр. Цей факт засвідчує її велику силу волі, гартовану ще раніше, за обставин, коли Леся неймовірними зусиллями змушувала себе «крізь сльози сміятись», «сміятись, коли серце ридає». Отже, навіть у такі години душевної негоди поетеса не могла не творити.

Письменниці нерідко доводилося силою волі навіювати творчий настрій. Вона або йшла на лоно природи, або писала лист до близької людини, або просто усамітнювалася. Коли ж з'являлося натхнення, Леся намагалася не розпорошуватись, не відволікати своєї уваги чимось дріб'язковим чи стороннім, а прагнула вповні скористатися припливом творчих сил. Так за три дні було написано драматичну поему «Бояриня», а за одинадцять-дванадцять днів - драму-феєрію «Лісова пісня».

Леся Українка вважала найкращим для праці той час, коли все затихало, скоряючись всесильній володарці - чарівливій ночі, коли годинник показував північ. Думка легше корилась у цілковитій самотині. Поетеса навіть не любила, щоб хто-небудь сидів біля неї чи взагалі був свідком такої творчої, як вона називала, «врочистої одправи». З диктуванням творів у неї нічого не виходило, коли вона була недужа й не могла самостійно писати. Особливо не подобалося поетесі переписувати набіло свої твори, це їй давалося навіть тяжче, ніж складання нових.

Показово, що велику за обсягом творчу працю здійснювала Леся Українка не лише безпосередньо під час написання художніх творів. Нерідко поетеса перебувала в полоні світу власних персонажів, обмірковувала їхні стосунки під час відпочинку, подорожі.