38. Поетична майстерність Максима Рильського

Максим Рильський зумів написати в умовах справжнього терору десять книжок чудових ліричних поезій і ліро-епічних творів, кілька книжок перекладів, з-поміж яких і нині непе-ревершеним залишається переклад творів Адама Міцкевича.

Уже в першій поетичній збірці п'ятнадцятирічний Рильський вільно й вишукано демонструє ритмічну організацію слова. У цій книжці виявилася найголовніша риса поета - писати ясно, лаконічно, прозоро й водночас мудро, глибокозмістовно. Він був великим майстром сонета, форма якого вимагала лаконічності, суворої дисципліни, граничної стислості думки і слова. Справді, Максим Рильський з молодих років і до останніх днів життя був захоплений творчістю великих поетів минулого. Потрібно було мати мужність, щоб писати ніжну лірику та суворі сонети й октави в той час.

Максим Рильський мав неперевершений хист імпровізатора і чудово грав на роялі, навчившись у великого українського композитора Миколи Лисенка. Мабуть, саме цим пояснюється особлива ніжність, чистота, мелодійність лірики поета.

Найперше, що вражає в його віршах, - це багатство мотивів. До традиційних в українській поезії Рильський долучив мотиви, почерпнуті з античної та західноєвропейської, а в нові часи - із сучасного життя. Його вірші багаті на літературні й філософські мотиви, звертання до ясних і трагічних, але справжніх земних почуттів. Саме цю ясність світовідчуття, дитинне захоплення радістю життя проніс поет через усю творчість. Навіть у зумовлених обставинами змінах свого творчого кредо, коли, за його словами, «сучасність заговорила», він насамперед вслухався в порухи людської душі, у глибини людських переживань. Поетичне слово в нього наснажене зосередженою думкою, енергією, закуте в класично прозорі й гармонійно виважені форми. Рильський на догоду часові не змінював свого ставлення до класичного розуміння майстерності поета, вбачаючи свій шлях у вірності поетичній класичній традиції.

«Нове життя нового прагне слова», - змушений написати Максим Тадейович, але серед багатьох офіціозних, хоч і талановито написаних, поезій 30-50-х років раз у раз з'являються справжні шедеври, які навічно залишають Рильського серед видатних поетів сучасності. Від української народної пісні взяв митець музикальність своєї поезії, навіть його сонети та октави надзвичайно пісенні, мелодійні. Завдяки Рильському і неокласикам українська поезія зрівнялася із західноєвропейською у використанні найскладніших форм вірша.

Особливою майстерністю вирізняються сонети Рильського, у яких він немов вигострював своє поетичне мистецтво. За висловом дослідника його творчості Юрія Лавріненка, «може, саме тому Рильський вибрав сонет і дав йому ще один вислів, цим разом вислів української туги за визволенням з провінціалізму, за "великою землею" культури».

Прагненням до «великої землі» культури, до краси слова, до мудрості народу позначене все творче життя видатного поета. Максим Рильський був душею і совістю свого народу. Він був не просто поет, а мислитель, філософ, мудрець і працелюб, який зі свого Голосієва в Києві, мудро примружившись, бачив увесь світ, але ніколи не забував своєї Романівки. Тому й міг, осягнувши вершини світової культури, заповісти нащадкам: «Як парость виноградної лози, плекайте мову».