39. Таємниця військового скарбу Січі

Легенда про це розповідає так. 1720 року в англійському порту з'явилася шхуна, що привезла таємничий вантаж з далекої України. Це були золоті карбованці зі скарбниці Війська Запорозького, які згідно із заповітом гетьмана Павла Полуботка поклали на збереження в банк. Воля гетьмана така: гроші мають бути повернені Україні тоді, коли вона стане самостійною державою. Фінансисти підрахували, що до сьогодні та сума, обростаючи щороку чотирма відсотками, зросла більш ніж у тисячу разів.

Ця історія тривожила уяву людей різних поколінь. 1907 року в Одесі зібралися всі, хто вважав себе спадкоємцями Полуботка, й довго розмірковували, як одержати гроші славетного родича з англійського банку. Уже в наші дні казначейство Англії повідомляло, що документів про вклад Павла Полуботка в архівах не виявлено.

Ще й сьогодні та історія лишається загадкою без відповіді.

А хто ж такий Павло Полуботок? Свого часу це ім'я в Україні було добре знане, його вимовляли з великою повагою. Гетьман на те заслужив, бо був справжнім патріотом свого народу.

Тяжкі, нестерпні часи прийшли в Україну після Полтавської битви. Лежав у жахливих руїнах ще недавно квітучий Батурин. Тисячами гнали козаків на будівельні роботи Ладозького й Волго-Донського каналів, і вони мерли там з голоду й непосильної праці. Додому повертало небагато. І більшість - уже каліками. Оберталися на кріпаків селяни й учорашні вільні козаки. Полковниками за наказом Петра І тепер настановлялися російські вельможі, які нещадно утискували й грабували козацтво, запускали руки до козацької казни. Російський цар вважав усіх українських гетьманів зрадниками. Петро остаточно перетворив Україну на свою колонію, зробивши зовсім безправними її мешканців.

Після смерті Івана Скоропадського цар опирався обранню в Україні нового гетьмана. Тимчасово обов'язки гетьмана виконував шанований серед козацтва чернігівський полковник Павло Полуботок. Він походив з відомого українського роду, його предки брали участь у багатьох козацьких виправах, а батько був переяславським полковником. Павло Полуботок вирізнявся освіченістю, любив книжки, володів іноземними мовами, учився замолоду в Киево-Могилянській академії. А ще мав гордий і незалежний характер.

Петро Полуботок рішуче відстоював перед Петром І козацькі привілеї, захищав селянство. Російські вельможі, послані царем в Україну для шпигунства за козацькою старшиною, почали плести інтриги проти Полуботка. У царську резиденцію щедро посипалися на нього доноси, мовляв, наказний отаман продовжує справу Івана Мазепи. На нього й кількох відомих старшин таємно заводиться судова справа, до якої заносяться брехливі свідчення.

Одного разу Полуботок приїхав до Петербурга із документами, у яких ішлося про кривди українського народу від російських вельмож. І це остаточно розлютило Петра І. Він наказав заарештувати гетьмана й кинути його до в'язниці. Почалося слідство з тяжкими катуваннями. Через кілька місяців гордий український лицар помер від тортур.

Україна втратила в його особі ще одного славного сина. Ні цар, ні його поплічники не вирвали з Полуботка таємниці військового скарбу Січі.

Перед смертю Полуботок кинув в обличчя вінценосному катові звинувачення в злочинах проти українського народу.