logo search
Istriya_OTVYeTI

Суспільно – політичний розвиток урср в період загострення кризи радянської системи (1965 – 1985 рр.)

У політичній сфері брежнєвське керівництво намагалося зберегти існуючий режим, не втратити спадкоємність з владними інститутами попередніх десятиріч. Головними елементами цієї спадкоємності були

ігнорування принципу розподілу влади, збереження декоративного характеру органів народного самоуправління, зміцнення політичного монополізму КПРС. Курс на «стабілізацію», а надалі — консервацію існуючого режиму особливо посилився після серпневого втручання у внутрішні справи Чехословаччини 1968 р. Характерними рисами реалізації цього курсу були:

1. Підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудівників у радах, обмеження їхньої

реальної влади.

2. Зростання масштабів бюрократичного апарату, узурпація значної частини законодавчих функцій виконавчою владою.

3. Зведення нанівець самостійності громадських організацій, їхнє фактичне одержавлення.

4. Згортання гласності.

5. Перетворення КПРС на стрижень державної структури і зосередження у її руках усієї повноти влади.

П. Шелест активно підтримував хрущовські реформи, особливо створення раднаргоспів, виношував плани

республіканського госпрозрахунку, більшої незалежності республіканських структур у господарчих питаннях. Проте після приходу до влади Л. Брежнєва, особливо після «Празької весни» 1968 p., коли помітно посилюється ідеологічний диктат, зростає нетерпимість до інакомислення в будь-якій формі і сфері.

У брежнєвський період інтенсивно йде процес злиття функцій партійного і державного апарату, підміни держави та її органів партією.

Оголосивши себе в Конституції 1977 р. «ядром політичної системи суспільства», КПРС намагалася домінувати в кожній ланці суспільного життя. Для вирішення цього завдання було обрано характерний для командноадміністративної системи екстенсивний шлях — кількісне зростання партійних лав. За період від 1964 до 1985 р. КПУ виросла майже вдвічі. На 1 січня 1985 р. в партії перебував кожен дев'ятий робітник у республіці і кожен дванадцятий громадянин віком 18 років і старше. У цей період практично нікому не відмовляли у вступі до КПРС. Відсоток відмов становив 0,3—0,4% і був практично найнижчим за всю історію партії. Проте, хоча КПУ невпинно зростала, партійний вплив на багатьох ділянках не зростав,

а знижувався. Значною мірою це було зумовлено дією негативних тенденцій у розвитку самої партії.

Політичне життя в країні дедалі більше набуває закритого характеру, наростає відчуження партії від

народу, посилюється ідеологічний диктат. Проголошений курс «стабілізації» не тільки не зробив систему стійкішою, а навпаки, — заважаючи назрілим змінам у суспільстві, породжував і стимулював поглиблення кризових явищ.