Виникнення і становлення Давньоруської держави (кінець 9 – кінець 10 століття)

Становлення держави відбувалось навколо Києва. Характерними рисами цього етапу історії Київської Русі були: вихід Давньоруської держави на міжнародну арену; її перші спроби вписатися в геополітичний простір; постійна рухливість кордонів, розширення території країни; зосередження уваги та сил держави не на внутрішній, а на зовнішній політиці; вияв активності державної еліти (князь і дружина) головним чином у військовій сфері, яка давала їй землі, багатства, ринки збуту, владу; недостатня консолідованість території держави; слабкість великокнязівської влади, що не була ще чітко організованою та централізованою; формування системи васально-ієрархічних відносин.

У 879 р. Рюрик помер, спадкоємцем престолу став його малолітній син Ігор, регентом якого був Олег (882-912 рр.) – об'єднав два державотворчі центри у Східній Європі: Славію (Ладога, Новгород) і Київ. Успішні походи на Константинополь (907р., 911р.), поширив владу на сіверян, древлян. У 882 р. Олег організовує похід на Київ. Підступно вбивши київського князя Аскольда, він захопив владу в місті. Не визнавши північних завойовників, державне об´єднання «Руська земля» розпалось, і Олег був змушений відновлювати колишню єдність силою меча. Олег здійснив кілька походів на південно-західне узбережжя Каспійського моря. Під час одного з них (912) він загинув.

Після смерті Олега на чолі Давньоруської держави став син Рюрика — Ігор (912—945). Мав невдалі походи проти Візантії (941р., 944р.), його внутрішня і зовнішня політика була гіршою ніж у Олега. Загинув при збиранні данини з підвладних племен (древлян).

Після цих трагічних подій на чолі Давньоруської держави стала дружина Ігоря — княгиня Ольга (945—964), оскільки його син Святослав був ще малолітнім. Помста древлянам за смерть Ігоря засвідчувала її владу. Провела деякі реформи, суть і зміст яких полягали в регламентації повинностей залежного населення; унормуванні процесу збирання данини (визначення її розмірів і встановлення місць збирання); створенні осередків центральної князівської влади на місцях — «становищ» і «погостів». У 946 та 957 pp. вона здійснила два дипломатичні візити до Константинополя. Русько-візантійські відносини складалися не так, як того хотіла Ольга, оскільки імперія постійно підкреслювала свою зверхність. Спроба задовольнити попит на християнське духовенство завершилася невдачею, яка в релігійній сфері серйозно нашкодила авторитету Ольги, послабила її позиції.

У 964 р. вся повнота влади на Русі зосередилася в руках Святослава (964—972). Князь-воїн. ”Іду на ви”. Постійні походи і війни (пройшов 8000-8500км), мечем перекроював карту світу і вписав молоду Давньоруську державу в геополітичний простір Євразії. “Шукаючи чуже, своє втратив”. Для зміцнення влади династії Святослав 969 р. розділив князівства між своїми синами. Намісником у Києві став старший син Ярополк, у Древлянській землі — Олег, у Новгороді — Володимир. Наступним кроком практичного здійснення цього плану мало бути перенесення князівської резиденції на Дунай. Навесні 972 p., повертаючись з невдалого походу, Святослав поблизу дніпровських порогів попав у засідку печенігів і трагічно загинув. З його черепа хан Куря наказав зробити чашу, обкуту золотом.