logo
Istriya_OTVYeTI

Суспільно політичне життя в Україні 2 пол. 19 ст. Громади.

Модернізаційні реформи в Росії стимулювали піднесення суспільного руху. Вони певною мірою демократизували суспільство, залучили до громадянського життя багатомільйонне селянство, розширили рамки й урізноманітнили форми суспільної активності.

Найвпливовішими політичними силами в Україні в другій половині 19ст. були загальноросійські політичні течії народників, соціал-демократів, лібералів та український національний рух.

На початку 60-х років XIX ст. важливим центром українського відродження став Санкт-Петербург. Тут видавався в 1861-1862 рр. перший друкований орган українського національного руху — суспільно-політичний і літературний журнал "Основа". В Україні поширювалися напівлегальні гуртки культурно-просвітницького спрямування — громади. До складу київської "Старої громади" входили діячі, які відіграли видатну роль у національному русі — М.Драгоманов, О.Кістяківський, О.Кониський, І.Лучицький, М.Старицький, П.Чубинський та ін.

У середині 70-х років істотним чинником суспільно-політичного життя став народницький рух. З 1876 р. нелегальна народницька організація "Земля і воля" повела боротьбу за передання поміщицької землі селянам, ліквідацію викупних платежів і податей. У серпні 1879 р. вона розпалася на самостійні організації з різною тактикою — "Народну волю" і "Чорний переділ". Основою народницького руху стали вихідці із дворянської та різночинної інтелігенції. Ідеологи: П. Лавров, М.Бакунін, П.Ткачов. Протягом 60-80-х рр. він пройшов шлях від наївного культу народу до тактики тероризму.

Соціал-демократичний рух(кінець 19 ст.) спирався на ідеологію марксизму, в основі якого лежав послідовний матеріалізм, вчення про діалектичний розвиток, теорія класової боротьби, віра у всесвітньо-історичну революційну роль пролетаріату, творця нового, комуністичного суспільства. В Україні ідеологами були: С.Подолинський, М.Зібер.

Ліберальний рух ( 70-80 рр.) сформувався на основі земської ліберальної опозиції: за вільний ринок, конкуренцію, правову державу, демократичні права, мінімальне втручання держави в економіку, конституційну монархію. Був слабким у Росії та Україні.

Лібералізація царського режиму після скасування кріпацтва призвела до пожвавлення українського національного руху. Сприяли розвитку національної освіти, свободі літературного слова, поширенню національної ідеї, формуванню національної свідомості.

18 липня 1863 р. міністр внутрішніх справ Росії Валуєв підписав циркуляр про заборону друкування українською мовою книг, "навчальних і взагалі призначених для початкового читання народом", а також текстів до музичних творів („ніякої окремої малоруської мови не було, немає і не може бути").

17 травня 1876р. підписав у Емсі розпорядження про заборону видання українською мовою як оригінальних творів, так і перекладів, а також завезення до імперії українських книг і брошур, надрукованих за кордоном. Не дозволялося навіть ставити п'єси й влаштовувати концерти "малоросійською говіркою". Як виняток, допускалося видання українською мовою художньої літератури та історичних документів.

У 1881 р. Олександр III, не скасовуючи Емського указу, вніс до нього деякі послаблення. Зокрема, дозволено було друкувати українською мовою словники, щоправда, російською абеткою.