logo
Istriya_OTVYeTI

Суспільно – політичне життя України в 1965 – 1964 рр., його суперечливість та непослідовність.

5 березня 1953 р. помер Й. В. Сталін. У керівництві партії розгорнулася боротьба за владу. У 1953 р. першим секретарем ЦК КПРС став Микита Сергійович Хрущов. Прихід до влади Хрущова викликав зміну партійного керівництва на місцях.

В Україні накреслився процес українізації керівництва республіки. Першим секретарем ЦК КПУ став О. Кириченко, другим секретарем - М. Підгорний.

З ім'ям М. Хрущова пов'язаний процес десталінізації радянського суспільства. Цей процес виявився в припиненні масових репресій проти власного народу, у початку реабілітації незаконно репресованих партійних, державних працівників, діячів науки й культури (В. Затонського, Є. Квірінга, С. Косіора, П. Постишева, Ю. Коцюбинського, Г. Косинки, М. Куліша). Були реабілітовані маршали Радянського Союзу В. Блюхер, А. Єгоров, М. Тухачевський, командарми І.Уборевич та Й. Якір.

Протягом 1953-1955 рр. було переглянуто основні політичні справи повоєнного часу, викликані сталінськими репресіями. Характерною рисою десталінізації стало послаблення тюремно-табірного режиму, амністія німецьких військовополонених, частини українських колабораціоністів (тих, хто співпрацював з окупантами в роки війни), членів ОУН-УПА.

У 1954 р. НКВС був реформований у Комітет державної безпеки (КДБ). В Україні його очолював В. Никитченко. КДБ переглядав заведені раніше політичні справи.Почалося розширення прав союзних республік у різних сферах суспільного життя.

У лютому 1956 р. в Москві відбувся XX з'їзд КПРС. На закритому засіданні М. С. Хрущов виступив із доповіддю «Про культ особи та його наслідки» (пізніше вийшла Постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його наслідків», опублікована в газетах). У доповіді М. Хрущова було наведено кричущі факти беззаконня і сваволі сталінського режиму в 30-х - на початку 50-х рр., йшлося про трагедію початкового періоду Великої Вітчизняної війни, масові репресії 30-х рр., депортацію малих народів (у тому числі кримських татар, караїмів); Й. Сталін був представлений жорстоким тираном і диктатором. Ця доповідь повністю була опублікована в засобах масової інформації лише в роки перебудови.

З вулиць і майданів прибирали портрети й погруддя Й. Сталіна. У листопаді 1961 р. Сталінську область перейменували на Донецьку, а обласний центр Сталіне - на Донецьк.

Проте десталінізація мала незавершений характер. Партійне керівництво не зважилося глибоко проаналізувати сутність тоталітарного ладу, виявити причини формування режиму особистої влади Й. Сталіна. Політика комуністичної партії вважалася правильною, а соціально-політичні деформації пов'язувалися лише зі зловживаннями владою з боку особисто Й. Сталіна і його найближчого оточення.

В Україні йшов процес лібералізації суспільно-політичного життя. УРСР стала одержувати певні політичні дивіденди як одна з найрозвиненіших республік СРСР. За часів М. С. Хрущова половина вищого партійного керівництва складалася з вихідців з України. У 1954 р. пройшли урочистості, присвячені 300-річчю приєднання України до складу Росії. Почалося переписування історії України, яка стала вважатися складовою частиною історії Росії; з'явилося поняття «возз'єднання України з Росією».

У лютому 1954 р. за рішенням Президії Верховної Ради СРСР зі складу РРФСР до складу УРСР було передано Крим.

Лібералізація суспільно-політичного життя в Україні дозволила самовиразитися творчій інтелігенції. Сформувалося нове покоління – „шістдесятники”, широко представлене діячами науки, літератури, мистецтва, музики, кінематографії. Серед нових імен - В. Симоненко, В. Стус, М. Вінграновський, Є. Сверстюк, А. Горська, І. Драч, І. Дзюба, І. Світличний, С. Параджанов, Л. Танюк і багато інших. Вони виступали за оновлення радянського суспільства, відродження української мови й культури, зростання національної самосвідомості, розвиток ідей гуманізму.

Наприкінці 50-х рр. новим явищем у суспільно-політичному житті став дисидентський рух.

Українські політичні в'язні написали «Відкритий лист до Організації Об'єднаних Націй». У ньому було викладено ідеї українського дисидентства: протест проти дискримінації українців і безправного становища України в складі СРСР.

В Україні дисиденти організували свої групи: Об'єднану партію визволення України (м. Станіслав), Український національний комітет (м. Львів). Найвідоміша група - «Український робітничо-селянський союз» (Львівщина), заснований Л. Лук'яненком та І. Кандибою.

Висновок. «Відлигою» назвав Ілля Еренбург період у суспільно-політичному житті країни кінця 50-х - середини 60-х рр. Зміни, що відбулися, сприяли прогресивному розвиткові України. Але непослідовність, суперечливість цих змін призвели до того, що сутність політичного режиму майже не змінилася. Довести реформи до кінця й докорінно оздоровити суспільство не вдалося.