Кодифікація права 1922-1927 років.

Країна переходила від надзвичайних умов громадянської війни та іноземної військової інтервенції до мирних умов. Право повинно було сприяти відновленню зруйнованого війнами господарства, гарантії збереження союзу робітничого класу і селянства, зміцненню Радянської держави і законності. Розрахунок на швидке відмирання права (при соціалізмі) обумовив особливе ставлення до правової нормі: "Теоретично закон повинен дати основний принцип цієї системи, а решта - вже справа пролетарського суду" (П.Стучка). Орієнтація на "революційну правосвідомість" як на найважливіше джерело права містилася в концепціях прибічників психологічної теорії права (М.Рейснер). Вони нерідко ототожнювали власне право з революцион ¬ вим правосвідомістю. Всупереч стереотипним уявленням, період НЕПу був чи не найбільш важким і небезпечним для Радянської держави. Воно втратило важливих чинників його легітимації - згуртовує людей лих війни і зрівняльного розподілу тягаря ("військовий комунізм"), утопії швидкого руху до братерства трудящих, надії на світову пролетарську революцію, яка підтримає Радянську Росію. Замість цього було розпочато "відступ" з відродженням буржуазії, новим соціальним розшаруванням. Приватизація підприємств і торгівлі, введення госпрозрахунку на державних підприємствах викликали у суттєвої частини перемогли у громадянській війні трудящих ідеологічний шок. У ряді місць виникають "червоні банди", які вступали в боротьбу з Радянською владою. Ще більш небезпечним було те, що скасування надзвичайних заходів і розширення демократичних прав відразу були використані буржуазними верствами, особливо кулаками на селі. Володіючи матеріальними засобами, будучи більш грамотними і здатними до організації, вони без праці завойовували вирішальне становище в Радах і кооперації. База політичної системи перетворювалася на силу, ворожу центральної влади. Це об'єктивно створювало основу для гострих дискусій в компартії, які доводять до стадії розколу. Розвал партії як об'єднуючого механізму всієї політичної системи, як передбачалося, неминуче означав би крах держави. Все це привело до того, що в системі права в період НЕПу парадоксальним чином поєднуються два протилежних процесу: скасування надзвичайних норм і класового підходу з упором на законність - і посилення репресивного механізму (тепер уже узаконеного) для запобігання "державних" злочинів. Правова система в своїй особливої ​​частини починає поворот від боротьби з класовим ворогом до боротьби проти опозиції всередині самої радянської системи. До цього, звичайно, не зводився правової процес. У загальній частині, яка регулювала головні, масивні елементи життєустрою, велася нормальна робота з упорядкування життя. При формуванні громадянського права в 1921-1923р. законодавець прагнув по можливості спростити систему норм. Чим ширше була автономія сторін у цивільних правовідносинах, тим більше норм, що регулюють його, були діапозитивні. Навпаки, у міру так званої соціалізації цивільного права (тобто проникнення в нього планових почав) зростало число примусових норм. Цивільний кодекс, крім того, містив норми означальні, декларативні, істолковательние і організаційні. В декларативні статті були введені неправові критерії (так, ст.1 ГК встановила порядок захисту майнових прав тільки в разі їх відповідності "соціально-господарським призначенням"). Це давало суддям великий простір для тлумачення закону. Принципу законності був протиставлений принцип доцільності, що не могло не привести до правового нігілізму. Важливу роль у дискусіях з юридичних питань в період НЕПу займала концепція "революційної законності", що виникла в 1921-1922 рр.. Вона була ідеологічною основою для переходу від "революційної правосвідомості" до нормального правовій системі зі стабільними юридичними гарантіями, без яких був неможливий НЕП і приватна господарська діяльність. В результаті цих дискусій різко зросла роль прокурора як стража революційної законності (епітет "революційна" був незабаром тихо забутий). В середині 20-х років виникла хвиля культу законності у зв'язку з гаслом "Обличчям до села!" і кампанією по "Пожвавленню Совєтов", які означали встановлення правових гарантій для заможного селянина - головної фігури у відновленні господарства. Іншою стороною гасла законності було прагнення обмежити свавілля (хоча б навіть і революційний) працівників держапарату, впорядкувати і зробити більш ефективною систему влади. Так, один делегат з селян на Нараді за радянським будівництва скаржився, що комсомольці проводять вибори Рад із заздалегідь заготовленими списками: "Коли з 27 членів Ради обирається 9 жінок і 9 комсомольців, я сумніваюся, щоб такий сільрада був авторитетний для селянства, яке звикло в сільраді бачити не комсомольця, не жінок, а бороданів ". У грудні 1924 р. Оргбюро ЦК ВКП (б) різко засудило антирелігійні крайності комсомольців на селі. Упущення, помилки, тяганину стали трактувати як "беззаконня". Тут також розширилися функції прокуратури і сталося її розмежування з Робсельінспекції (прокурор займався законністю, Робсельінспекції - ефективністю). Хоча неясність поняття "революційна законність" дозволяла протягом усього періоду НЕПу надавати йому різні відтінки для використання у політичній боротьбі, в цілому пов'язані з ним дискусії стимулювали розвиток правового забезпечення. З літа 1921 р. держава починає здійснювати заходи по денаціоналізації. Створювалися гарантії для знову набутих прав, але заборонялося відновлення скасованих в ході революції майнових прав. Закон і судова практика визнавали тривалий фактичне володіння майном більш "законним", ніж посилання колишніх власників на їхнє право власності. Разом з тим володіння не розглядалося як джерело права власності. Закон обмежував об'єм і розміри права приватної власності. Домоволодіння, отримане у спадок, не могло відчужуватися, їм можна було тільки користуватися (до 1923 р.); користування домоволодінням також обмежувалася законом. Багато об'єктів були вилучені з цивільного обороту (земля, ліси, великі підприємства та ін) За минулі з часу революції роки нагромадився значний нормативний матеріал. У РРФСР до кінця 1922 р. було понад 4 тисячі опублікованих в Зборах узаконень нормативних актів. Щоб зробити ці норми доступними, варто було їх систематизувати, ліквідувати прогалини, протиріччя. Встала грандіозне завдання з кодифікації норм радянського права. Ця робота була проведена в основному за 1922 -1923 роки. Робота над Цивільним, Кримінальним, Кримінально-процесуальним і Цивільно - процесуальними кодексами РРФСР велася в Наркоматі юстиції. Земельний, Лісовий кодекси розроблялися в Наркоматі землеробства, Кодекс законів про працю - в Наркоматі праці. Загальне керівництво здійснював РНК. За надзвичайно короткий термін була проведена кодифікація. Ось дати введення в дію основних кодексів: Кримінальний кодекс РРФСР - 1 червня 1922 р.; Кримінально-процесуальний кодекс РРФСР - 25 травня 1922 р.; Земельний кодекс РРФСР - 1 грудня 1923 р.; Кодекс законів про працю РРФСР - 1 січня 1923 р .; Цивільний кодекс РРФСР - 1 січня 1923 р.; Цивільно-процесуальний кодекс РРФСР - 1 вересня 1923 Кодекси РРФСР служили зразком для союзних республік, в яких були потім прийняті аналогічні кодекси. Тим самим спільною рисою розвитку права в зазначений період можна вважати глобальне законотворчість влади, покликане упорядкувати нове життєустрою громадян, а також широке впровадження в норми права репресивних положень.