Проголошення Української незалежної держави

«Суверенізація» союзних республік поставила під загрозу саме існування Радянського Союзу. Відповідно до рішень IV з'їзду народних депутатів у березні 1991 р. відбувся референдум про долю Союзу як оновленої федерації. Одночасно із загальносоюзним референдумом проводилось опитування громадян України щодо майбутнього унітарної держави; Головою Верховної Ради Л. Кравчуком було запропоновано внести до бюлетенів додаткове запитання: «Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?».

На перше питання: «Чи вважаєте Ви за необхідне збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи людини будь-якої національності?» «так» відповіли 70,2%, а на додаткове — 80,2% громадян, які взяли участь у референдумі. Політичними наслідками опитування, що засвідчили переважаючу підтримку населенням республіки принципів Декларації ВР про державний суверенітет, скористалися прибічники політики Кравчука, які прагнули, аби Україна здобула державний статус.

Упродовж травня — липня 1991 р. український парламент зробив чергові кроки до незалежності. У травні 1991 р. на розгляд Верховної Ради було подано концепцію нової Конституції України, що передбачала побудову президентської республіки з двопалатним парламентом. На початку червня 1991 р. набрала чинності постанова Верховної Ради «Про перехід у юрисдикцію Української РСР державних підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території республіки», а 5 липня український парламент прийняв закон про заснування поста Президента УРСР.

Тим часом у квітні 1991 р. з ініціативи Президента СРСР М. Горбачова у Ново-Огарьово, що під Москвою, проходили переговори керівників дев'яти республік (Росія, Україна, Білорусія, Казахстан, Узбекистан, Туркменія, Киргизія, Таджикистан і Азербайджан) про зміст нового союзного договору — так званий «ново-огарьовський процес». Підписання договору планувалося на вересень — жовтень 1991 р. на з'їзді народних депутатів СРСР. Його підписання було зірване консервативними силами, які наприкінці літа спробували силовими методами повернути країну до старих порядків. Державний переворот 19—21 серпня 1991 р. очолили віце-президент СРСР Г. Янаєв, прем'єр-міністр В. Павлов, голова КДБ В. Крючков, міністри оборони і внутрішніх справ Д. Язов, Б. Пуго та інші. Зустрівши опір широких верств населення країни, путч провалився.

24 серпня 1991 р. на позачерговій сесії Верховної Ради України, яка розглядала питання про політичну ситуацію в республіці, було прийнято Акт проголошення незалежності України, затверджений конституційною більшістю депутатів. Президія Верховної Ради за короткий період прийняла низку надзвичайно важливих документів. 30 серпня український парламент ухвалив Указ про заборону діяльності Компартії України, про департизацію державних органів, установ та організацій. На початку вересня було прийнято постанову про підняття над будинком Верховної Ради синьо-жовтого прапора, що започаткувало процес відмови нової держави від радянської символіки. 9 вересня 1991 року було оголошено про запровадження обігу купонів багаторазового використання, що на практиці означало поступовий вихід України з рубльової зони. Передумовою для перетворення України із союзної республіки на самостійну державу слугували прийняті того ж року закони «Про громадянство України» (від 8 жовтня) та «Про державний кордон» (7 листопада).

Всеукраїнський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України, що відбувся 1 грудня 1991 року, підтвердив бажання громадян жити у вільній, самостійній Україні. Акт дістав схвалення понад 90% громадян, які брали участь у референдумі. Того ж дня відбулися вибори Президента України. Перемогу здобув Голова Верховної Ради України Л. Кравчук, передвиборна програма якого складалася із п'яти «Д»: Державність, Демократія, Добробут, Духовність, Довіра.

8 грудня 1991 р. президенти Росії, Білорусії та України, зібравшись у Біловезькій Пущі (Білорусія), прийняли документ, який проголошував припинення існування СРСР та уклали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня 1991 р. в Алма-Аті до СНД приєдналися ще вісім республік. За таких умов М. Горбачову не залишалось нічого іншого, як скласти повноваження Президента СРСР у зв'язку зі зникненням самої держави.