Посилення негативних тенденцій в економіці України

Якщо в суспільно-політичному житті країни проголошений курс на «стабілізацію» обернувся згортанням демократичних перетворень, то в галузі економіки впродовж 1960—1980-х pp. спостерігались спорадичні спроби реформ. Продовження реформаційного пошуку вимагало саме життя. У середині 1960-х pp. економіка країни переживала значні труднощі. Семирічний план розвитку було зірвано. Темпи розвитку промисловості й сільського господарства постійно падали. Приріст національного прибутку за 1958—1964 pp. скоротився вдвічі. Про появу елементів стагнації свідчили також розрив між попитом і його реальним товарним покриттям (особливо щодо окремих продуктів харчування), офіційне та приховане підвищення цін. Близько 10 млн осіб відчули в останні роки семирічки погіршення життєвих умов, що посилило соціальну напруженість у суспільстві. Все це змушувало брежнєвське керівництво вдатися до пошуків ефективного механізму управління економікою.

Подолання гострих і невідкладних економічних проблем нове партійно-державне керівництво розпочало зі стимулювання аграрного сектору. У листопаді 1964 р. Президія Верховної Ради УРСР скасувала урядові укази 1959—1963 pp., що обмежували розвиток особистих підсобних господарств. Рішення березневого 1965 р. пленуму ЦК КПРС «Про невідкладні заходи щодо дальшого розвитку сільського господарства» були спрямовані на ліквідацію відставання аграрного виробництва, створення в країні достатку продовольства і сировини для промисловості. Встановлювався твердий план закупівлі зерна на шість років для всіх колгоспів і радгоспів, районів і областей, для всіх республік, уводилася доплата за надплановий продаж, передбачалися заходи щодо зміцнення матеріально-технічної бази села. Союзну постанову про піднесення розвитку сільського господарства у квітні 1965 р. продублював пленум ЦК КП України. Вжиті заходи на деякий час стимулювали розширення сільськогосподарського виробництва. Однак обіцяного перелому в аграрному секторі не сталося. У 1970-ті pp. СРСР продовжував закуповувати хліб за кордоном. Сільське господарство серйозно відставало за рівнем технічного оснащення, залишалися невирішеними питання соціального розвитку села. Як і раніше, брежнєвське керівництво робило ставку на зміцнення командно-директивних методів управління, посилення адміністративного контролю за виробництвом, ігноруючи при цьому заходи щодо розкріпачення ініціативи, підприємливості селянства.

У вересні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який накреслив програму реформ у промисловості. Першим кроком на шляху економічних перетворень стала ліквідація раднаргоспівської системи. На практиці це означало скасування хрущовських реформ, обмеження прав союзних республік і їх територіальних органів. Переважна частка індустріального потенціалу України знову була підпорядкована Москві (у розпорядженні уряду УРСР залишалася фактично лише місцева промисловість). У жовтні союзний уряд, очолюваний О. Косигіним, опублікував два нормативних документи стосовно поліпшення планування та стимулювання виробництва та про державне виробниче підприємство. Прийняті рішення стали стрижнем економічної реформи. Суть нових умов господарювання полягала у розширенні самостійності підприємств, використанні в процесі виробництва економічних важелів (прибутку, ціни, кредиту, госпрозрахунку), матеріальному стимулюванні трудових колективів залежно від результатів їхньої праці.

Новації в економіці почали реалізовуватися з січня 1966 р. У цей час в Україні на нові методи планування та економічного стимулювання перейшло 1,5% підприємств, а в 1970 р. — 85%. Реформа, що припала на восьму п'ятирічку (1966—1970 рр.), принесла позитивні результати. П'ятирічка реформ відзначалася прискоренням темпів і стрімким зростанням ефективності виробництва. Приріст національного доходу становив 39%. Протягом 1966—1970 pp. випуск промислової продукції в Україні збільшився на 50%. Економісти називають восьму п'ятирічку «золотою», оскільки її головні завдання було виконано повністю. Проте економічна реформа здійснювалась віджилими адміністративними методами. Нововведення обмежилися промисловістю, не торкнувшись інших галузей господарства. Втілюючи в життя нову модель господарювання, реформатори прагнули поєднати непоєднуване: з одного боку, розширити самостійність підприємств, з іншого — посилити позицію центральних відомств. Головною причиною провалу реформи було те, що економічні перетворення не були підкріплені відповідними змінами в політичній системі. Починаючи з 1972 р. економічна реформа почала пробуксовувати, а згодом брежнєвським керівництвом була зведена нанівець.

Відмовившись від нових методів управління виробництвом, вища партійна верхівка повернулася до давно випробуваного екстенсивного шляху розвитку країни. Економіка УРСР у 1970—1980-ті pp. розвивалася за рахунок залучення додаткової робочої сили, будівництва нових підприємств, нарощування капіталовкладень, розширення посівних площ. Як і в попередні десятиліття, велику увагу приділяли базовим і сировинним галузям народного господарства. У 1978 р. до ладу стали найбільші в Європі Запорізька й Вуглегірська ДРЕС, Криворізька, Придніпровська електростанції. Швидкими темпами велося будівництво нових шахт, рудників, збагачувальних фабрик, мартенів. Нарощували потенціал машинобудівна, металообробна, хімічна, мікробіологічна галузі промисловості. На початку 1980-х pp. Україна давала більше половини загальносоюзного обсягу виробництва залізної руди, понад третину чавуну, сталі, прокату. Проте створення нових потужностей відбувалося переважно без упровадження нових технологій. Орієнтація на валові показники виробленої продукції призводила до суттєвого зниження її якості. Одночасно зростала матеріаломісткість виробництва. Домінування зрівнялівки в оплаті праці, нехтування досягненнями науково-технічного прогресу, зрештою, вели до зниження продуктивності праці, уповільнення економічного розвитку.

Наприкінці 1970-х — на початку 1980-х pp. економіка УРСР увійшла в смугу тотальної кризи. У дев'ятій п'ятирічці (1971—1975 pp.) національний дохід в Україні мав збільшитися на 37—39%, а фактично зріс лише на 25%. Відповідно зменшення середньорічних темпів приросту основних показників економічного розвитку республіки спостерігається в десятій (1976—1980 pp.) та одинадцятій (1981—1985 pp.) п'ятирічках. Процес надмірної індустріалізації на початку 1980-х pp. не тільки посилив деформованість економіки України, а й зумовив появу товарного дефіциту, загострив екологічні, демографічні та соціальні проблеми.

Значні капіталовкладення, масштабні програми механізації та хімізації упродовж 1970-х — початку 1980-х pp. не змогли зупинити кризу колгоспно-радгоспної системи. У результаті безгосподарного використання землі у 1965—1985 pp. посівні площі республіки зменшились більш як на мільйон гектарів. Занедбаність соціальної та духовної сфери на селі спричинили значну міграцію сільського населення (протягом 1966—1985 pp. чисельність сільських жителів України зменшилась на 4,6 млн осіб). Екстенсивний підхід до ведення землеробства, ігнорування інтересів селянина стали причиною провалу Продовольчої програми, прийнятої на травневому пленумі ЦК КПРС 1982 р. Із середини 1980-х pp. у багатьох регіонах Радянського Союзу, в тому числі у великих промислових центрах України, були досить серйозні ускладнення з поставками продовольства.

Спроби поліпшити економічну ситуацію в промисловості та в аграрному секторі впродовж 1960-х — першої половини 1980-х pp. не дали очікуваних результатів. Віджилі методи управління не здатні були вивести економіку країни з глибокого формаційного застою.