33. Арабо – ізраїльські відносини у 1980 – х роках і новий етап арабо – ізраїльського конфлікту.
Близькосхідний конфлікт на регіональному рівні був конфліктом між Ізраїлем, з одного боку, і арабськими країнами, об'єднаними в Лігу арабських держав. Міжнародний аспект полягав у тому, що, враховуючи значення цього регіону, в конфлікті від самого початку брали участь позарегіональні, у тому числі великі держави. Біполярна структура міжнародних відносин справляла негативний вплив на еволюцію палестинської проблеми, виступаючи певною мірою як каталізатор її загострення. прикінці 70-х років відбувається трансформація структури арабської субрегіональної системи в дифузну. Єгипет на деякий час потрапив у ізоляцію в арабському світі, що стала наслідком єгипетсько-ізраїльського зближення, підписання кемп-девідських угод (1978 р.) та мирного договору між Єгиптом та Ізраїлем (березень 1979 р.).
Ізоляція Єгипту в арабському світі завдала йому політичних, економічних та моральних збитків, що мало негативні наслідки й для стану міжарабських відносин. До негативних наслідків слід віднести й посилення відцентрових тенденцій у арабській субрегіональній системі. Утворилося декілька приблизно порівнянних у військово-економічному плані держав — потенційних «центрів сили». До них можна зарахувати Саудівську Аравію, Ірак, Сирію, Лівію, Алжир, Марокко.
Між цими державами розпочалася боротьба за лідерство, при цьому кожна зі сторін активно використовувала палестинську проблему, намагаючись виступити ініціатором ц врегулювання. Таким чином, кемп-девідський процес певною мірою активізував миротворчий пошук на Близькому Сході.
Дезінтеграція арабського світу дала змогу Тель-Авіву здійснити заходи, спрямовані на зміну регіонального балансу сил на власну користь. Ізраїль посилив агресивний курс стосовно арабів, передусім палестинців. У 1978 і 1982 рр. він вдирається до Лівану, в 1980 р. анексує Східний Єрусалим, у 1981 р. бомбардує Іракський центр ядерних досліджень, у 1985 р. здійснює бомбовий удар по штаб-квартирі ОВП у Тунісі.
Унаслідок агресії Ізраїлю проти Лівану в 1982 р. фактично була ліквідована головна база сил Палестинського руху опору (ПРО), що розташовувались на ліванській території. Знизилася політична активність ОВП, яка зазнала глибокої кризи, посилилася боротьба між окремими угрупованнями, що входили до її складу.
Військовий та політичний тиск Ізраїлю змусив арабів активізувати зусилля з пошуку мирних шляхів урегулювання палестинської проблеми.
7 серпня 1981 р. саудівське керівництво виступило з важливою ініціативою — комплексним планом близькосхідного врегулювання, т. зв. планом Фахда. Він передбачав:
1) вихід Ізраїлю з усіх арабських територій, окупованих у 1967 р., в тому числі з арабської частини Єрусалима;
2) ліквідацію всіх єврейських поселень, побудованих після 1967 р. на окупованих територіях;
3) гарантію свободи відправлення обрядів у святих місцях представниками всіх релігій;
4) визнання права палестинського народу на повернення на батьківщину і сплату збитків тим, хто не бажає повертатись;
5) передачу Західного берега ріки Йордан та сектора Газа під опіку ООН на перехідний період, що не перевищує декількох місяців;
6) утворення палестинської держави зі столицею у Східному Єрусалимі;
7) визнання права усіх держав регіону жити у мирі;
8) допомогу ООН у здійсненні гарантій виконання вказаних принципів.
Таким чином, в основу плану Фахда закладалася теза щодо необхідності близькосхідного врегулювання і розв'язання палестинської проблеми мирним шляхом. Передбачалася можливість визнання арабськими країнами Ізраїлю. План Фахда викликав гостру дискусію в арабських країнах. Нарада голів держав та урядів арабських країн, що розпочалася у Фесі (Марокко) в 1981 р., через декілька годин унаслідок гострих суперечностей поміж учасниками була зупинена. Особливим періодом в історії арабсько-ізраїльського конфлікту стали 90-ті роки ХХ століття, коли завдяки сприятли вим зовнішнім і регіональним обставинам у справі врегулювання конфронтації між Iзраїлем та арабськими державами був досягнутий значний прогрес.
- Етнонаціональні конфлікти сучасного світу. Залік. Коврик – Токар л. І.
- 1. Історичні передумови виникнення національних суперечностей на пострадянському просторі.
- 2. Причини, хід, характер вірмено – азербайджанського протистояння в Нагірному Карабасі.
- 3. Грузино – абхазький конфлікт: причини, хід, наслідки.
- 4. Придністровський етнонаціональний конфлікт та шляхи його вирішення.
- 5. Етнодемографічна структура і соціально – політичні проблеми сучасного Афганістану.
- 6. Етноконфесійна війна в Афганістані у 90 – х роках.
- 7. Війна в Афганістані 2002 та сучасний період розвитку країни.
- 8. Російська політика в Чечні в 1991 – 1994 роках.
- 9. Еволюція історико – методологічних підходів у визначенні понять – етнічність, примордіалізм, конструктивізм.
- 10. Типологія етнічних конфліктів.
- 11. Причини виникнення етнічних конфліктів.
- 12. Основні принципи гуманістичної політики.
- 13. Комплексні теорії виникнення етнічних конфліктів.
- 14. Етапи та стадії розвитку етнічних конфліктів.
- 15. Російсько – чеченська війна 1994 – 1996 рр.
- 16. Нація, етнос, етнічність: проблематика наукової термінології.
- 17. Правові заходи запобігання виникненню етнонаціональних конфліктів.
- 18. Політика мулькутуралізму як запобіжний чинник конфліктогенності.
- 19. Російсько – чеченський конфлікт 1999 р.
- 20. Історичні передумови між конфліктів етнічних конфліктів на Балканах.
- 21. Загострення міжнаціональних відносин у Югославській федерації.
- 22. Політико – економічні передумови міжетнічної боротьбиу сфрю.
- 23. Виникнення незалежних держав на Балканах і розпад сфрю.
- 24. Збройні конфлікти і міжетнічна війна в Югославії.
- 25. Перспективи мирного врегулювання в Чечні.
- 26. Причини та передумови Ошського конфлікту. 27. Етнодемографічний склад Ошської області.
- 28. Осетино – Інгушський конфлікт як перший на території Російської Федерації.
- 29. Мирне врегулювання збройного конфлікту в Чечні 1996. Хасавютрська угода і невизначеність політико – юридичного статусу Чечні у складі рф.
- 30. Створення держави Ізраїль та виникнення палестинської проблеми.
- 31. Арабо – ізраїльські війни 1940- 1970 рр.
- 32. Кемп – девідська угода 1979. І спроба врегулювання арабо – ізраїльського конфлікту.
- 33. Арабо – ізраїльські відносини у 1980 – х роках і новий етап арабо – ізраїльського конфлікту.
- 34. Вашингтонські домовленості 1993 р.І взаємне визнання оон та Ізраїлю.
- 35. Палестино- ізраїльський збройний конфлікт 2000 р. Сучасний стан розвязання палестинського питання.
- 36. Курдське питання в арабських країнах і Туреччині та шляхи його вирішення.
- 37. Історичні корені Косовського питання.
- 38. Загострення Косовської проблеми у1980- 1990 рр. Війна нато проти Югославії, її політичні, економічні та екологічні проблеми.
- 39. Мирні ініціативи світової громадськості щодо вирішення Косовського питання на поч. 2000 – х рр.
- 40. Проблема етнічності албанської меншини у Македонії. Війна 2001 р.
- 41. Історичні корені британо – ірландського конфлікту у Північній Ірландії.
- 42. Політична криза у Великобританії на початку 20 ст. Виникнення проблеми Ольстера.
- 43. Протестансько- католицький конфлікт уПівнічній Ірландії у 1970 – 1980 рр. Діяльність ріа.
- 44. Квебек – проблема національної самобутності. 45. Пропозиції та програми уряду щодо вирішення Квебецької проблеми.
- 46. Шляхи мирного врегулювання конфлікту в Ольстері у 1990 – х роках та їх провал.
- 47. Міжетнічні проблеми у сучасній Індії: Кашмір, Пенджаб, Шрі – Ланка.
- 48. Шляхи розв’язання індо – пакистанського протистояння.
- 49. Національні проблеми сша: причини виникнення, сутність, наслідки. 50. Імміграційні хвилі 1990 – х рр. І зміни в етнічній структурі населення сша. Політика “melting pot” досягнення і проблеми.