21. Загострення міжнаціональних відносин у Югославській федерації.

Соціальна несумісність республік і країв (демократичні Словенія й Хорватія і комуністичні Сербія та Чорногорія), відмінності в економічному рівні розвитку республік, неадекватному їх політичній вазі у країні, трагічні напластування минулої історії югославських народів і строкатість етнічного та конфесійного складу населення відіграли роль каталізатоpa у процесі розпаду Югославії в 1990—1991 pp. 25 червня 1991 р. проголосили свою незалежність Словенія й Хорватія, 14 жовтня 1991 р. — Боснія та Герцеговина, 17 листопада 1991 р. декларувала свою незалежність Македонія. Створенням 27 квітня 1992 р. Союзної Республіки Югославії — укороченої "третьої Югославії" у складі Сербії та Чорногорії завершився, в основному, процес державотворення на теренах колишньої СФРЮ.

Розпад Югославії та крах самоврядного соціалізму — єдиний і нерозривний процес, його передумови визрівали під впливом цілої низки чинників. По-перше, після смерті Тіто режим залишився без головної опори та керманича. По-друге, на югославську економіку тиснули іноземні борги, на обслуговування яких Югославії довелося виділити 40 % валютних надходжень. По-третє, внаслідок подій у Східній Європі, Югославія втратила роль буферної держави, а відповідно й інтерес великих держав, котрі раніше всіляко підтримували її. По-четверте, посилення відцентрових тенденцій, викликаних економічними й політичними особливостями самоврядного соціалізму. У цьому ряду і події у Косово, де албанці вже з початку 80-х років XX ст. вимагали статусу сьомої республіки.