46. Шляхи мирного врегулювання конфлікту в Ольстері у 1990 – х роках та їх провал.

Північно-Ірландська проблема, так звана ольстерська проблема, яка має глибокі корені і виявляється у протистоянні двох громад північного сходу острова Ірландія - протестантів і католиків, і дотепер стоїть на порядку денному британської політики. Багато сил, залучених до розв'язання цієї проблеми, налаштовані екстремістськи, використовують терористичні засоби, які суттєво перешкоджають політичному і соціально-економічному розвитку не лише Північної Ірландії, а й усього Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії. Водночас той факт, що ольстерська проблема є внутрідержавною, не позбавляє її міжнародної значущості. Внаслідок процесів регіональної і глобальної інтеграції, а також через участь іноземних держав і міжнародних організацій дана проблема набуває дедалі виразнішого міжнародного звучання. У цьому контексті досвід уряду Великої Британії з урегулювання ольстерської проблеми становить особливий інтерес.

3) початок 90-х років - сьогодення, характеризується початком багатосторонніх переговорів про подальшу долю Ольстера та зменшення напруження на північному сході ірландського острова. З ініціативи британського уряду в 90-х р. ХХ ст. здійснено низку реформ щодо Королівської ольстерської поліції. Щодо проблеми тероризму британський уряд проводив двояку політику: з одного боку, він намагався знайти з воєнізованими угрупованнями компроміс шляхом переговорів, а з іншого - нарощував військовий потенціал в Північній Ірландії, створював антитерористичне законодавство. В 90-х роках політика британського уряду була спрямована на переговори з лідерами воєнізованих угруповань з метою приборкати хвилю насильства в Північній Ірландії.

Уряд Великої Британії підтримав створення централізованого Управління з житлового питання Північної Ірландії, яке розпочало свою роботу в 1973 р. Головною заслугою цього органу було те, що питання розподілу державного житла перестало бути приводом до загострення релігійної ворожнечі.

15 грудня 1993 р. побачила світ “Спільна декларація миру” прем'єр-міністрів Великої Британії та Республіки Ірландія, або Даунінгстрітська декларація, яка проголошувала, що населення Північної Ірландії має визначити: залишити провінцію у складі Сполученого Королівства чи приєднати до незалежної Ірландії. На запрошення Великої Британії ірландський уряд брав участь у багатосторонньому переговорному процесі, наслідком якого стало підписання Угоди великодньої п'ятниці, а згодом, після проведеного в країні референдуму, відмовився від територіальних претензій на північно-східну частину Ольстера, що усунуло головну суперечність між двома урядами.

Значний вплив на політику британського уряду в Ольстері здійснила адміністрація президента Білла Клінтона. Починаючи з грудня 1993 р., США стали відігравати важливу роль у складних переговорах Великої Британії та Ірландії, кінцевим підсумком було підписання Даунінгстрітської декларації 1993 р. Б. Клінтон здійснив три поїздки в Північну Ірландію - в 1995, 1998, 2000 рр. з метою сприяння активізації мирного процесу на північному сході ірландського острова, а посланець уряду США Джордж Мітчелл головував на багатосторонніх переговорах 1997-1998 рр., у результаті яких була підписана Угода великодньої п'ятниці, яка вселила надію на остаточне розв'язання проблеми в майбутньому.

Певний внесок у примирення протестантів і католиків Північної Ірландії та зближення позицій Великої Британії та Ірландії з цього питання зробили ООН, ЄС, Рада Європи. Але Рада Безпеки ООН так і не ухвалила рішення про введення в Ольстер миротворчих сил, оскільки проти цього заперечував її постійний член - Велика Британія. Європейські організації були безпосередньо зацікавлені у збереженні і підтриманні миру в своєму регіоні. Завдяки новій програмі, затвердженій Європейською комісією, Північна Ірландія отримала 2,7 млрд євро для свого економічного і соціального розвитку в 2000-2006 рр., що дуже важливо для британського уряду, оскільки певною мірою знімає з нього тягар економічної допомоги провінції.