26. Церковна політика великого князя Литовського Вітовта Кейстутовича.

Вітовт ( 1350 — 27.10.1430) — Великий князь Литовський (1392-1430).

15 листопада1415 за ініціативою Вітовта собор єпископів у Новгородку висвятив всупереч волі Константинопольського Патріарха митрополитом Київським і Литовським Григорія Цамблака.Спираючись на православне духовенство, Вітовт вирішив за всяку ціну здобути окремого митрополита. У листі, в якому пояснювалось становище Православної Церкви, Вітовт писав, що московські митрополити лише час від часу приїздили до Києва та Литви, церкви не строїли,... але, побираючи церковні прибутки, виносили ці гроші деінде; позабирали й повиносили церковні речі й святощі: страсті Христові, скіпетр і сандалії Богородиці, святі образи, ковані золотом, та інші дорогоцінні речі, всю церковну красу Київської митрополії, що постаралися й подавали давні князі на честь і пам'ять, не кажучи про золото, срібло й убори церковні — хто може порахувати, скільки вони повиносили?

З своїм листом та грамотою литовських єпископів Вітовт вирядив до патріарха свого кандидата на митрополита, колишнього ігумена Дечанського манастиря, Григорія Цамблака, небожа митрополита Кипріяна. Однак, саме тоді приїхали до патріарха посли від Фотія і так скомпрометували Григорія, що патріарх позбавив його ієрархічної гідности й піддав анатомі. Вітовт з єпископами знову звернувся до патріарха з проханням висвятити митрополита, обраного патріярхом. Відповіді не одержано. Тоді, 15 листопада 1415 року, скликав Вітовт у Новгородку собор єпископів, в якому взяли участь: Полоцький, Чернігівський, Луцький, Володимирський, Смоленський і Туровський єпископи з Литви; Перемиський та Холмський — з Галичини; священики та багато бояр. Собор висвятив на митрополита Григорія Цамблака. В окружній грамоті Собор мотивовував його обрання прикладами Клима Смолятича 1147 р., а також подібними прецеденсами в Болгарії і Сербії. Обрання Цамблака викликало обурення Фотія та патріярха, і вони його викляли. Але факт залишився фактом: з 1416 року православні Литовсько-Руського князівства мали власного митрополита, незалежного від сусідніх держав. Однак, це тривало лише п'ять років і не створило традиції. Григорій Цамблак тримався незалежно від Царгородського патріярха. У 1418 році він був висланий на собор у Констанці Яґайлом і Вітовтом, де вирішувалося справу Яна Гуса. Посольство з Литовсько-Руського князівства було уряджене з великою помпезністю. Разом з Цамблаком їхало багато князів та магнатів з Литви, з Волощини, від татарського хана, Великого Новгорода. Ця величезна депутація з кількох сот осіб справила в Констанці велике враження, і її урочисто зустрічав сам цісар Сігізмунд. Григорій Цамблак виголосив привітальну промову папі, в якій висловлював надію на переведення унії Східньої та Західньої Церков, чого, мовляв, бажають багато православних та володарі Ягайло і Вітовт. Але, — казав він, — провести унію можна тільки через скликання собоРУ з участю видатних богословів і знавців з обох сторін. Такий спосіб переведення унії не відповідав бажанням папи, і на цьому справа закінчилася, але Ягайло та Вітовт були дуже задоволені репрезентацією Цамблака. З року 1419 вже не згадується ім'я Григорія Цамблака. Г. Лужницький, не зазначаючи джерела, подає, що він помер у Києві від чуми. Існує інша версія: що він подався до Молдавії і довгий час .прожив, як чернець, у Нямецькому манастирі. Після 1420 року митрополит Фотій знайшов шлях примиритися з Вітовтом, який визнав його, і до смерти в 1431 році Фотій був єдиним митрополитом.