logo
Ekzamen_IU

53) Італійські колонії та їхнє становище в умовах агресії татар і турків на Крим та Північне Причорномор’я.

У другій половині XIII ст. на південному узбережжі Криму утверджуються італійські торгівельні республіки — Генуя і Венеція. Візантійський імператор Михайло Палеолог на­дав у 1261 р. італійцям, а в 1265 р. і венеціанцям право вільного пла­вання у Чорному морі. У 1266 р. генуезці купили у хана Менгу дозвіл влаштувати торгівельну факторію на місці давньогрецького міста Фео­досії, яка була названа Кафою (Кафас). Одночасно венеціанці влаш­тувалися в грецькому місті Сугдеї (Судак) та Боспорі (Уокрого) — Керч. Між Генуєю і Венецією почалась запекла боротьба за чорноморські ко­лонії, з якої переможцем вийшла Генуя. Вона заволоділа грецькими містами кримського узбережжя, в тому числі Херсонесом, Сугдеєю, Чембало (Балаклава), Лупико (Алупка), Форм (Форос), Луста (Алуш- та). У Тані (Азов) мали свої квартали і генуезці, і венеціанці. На чор­номорському узбережжі Кавказу Генуї належали Анапа, Сухумі та інші міста. У Причорномор'ї вона володіла фортецями Монкастро (Акер­ман, Білгород-Дністровський), Олеша (Сакігиш ІПісік), Матрега (Тмутаракань). Генуезькі колонії в Північному Причорномор'ї тягнулись від Дунаю до Кавказу.

Татарське населення, яке проживало на території, підвладній ге- нуезцям, було підпорядковане ординському ханові. Але у внутрішніх справах генуезькі колонії були абсолютно самостійними і залежали лише від Генуї, звідки до них при­силались консули. У той же час не­стабільні відносини італійських колоній з Ордою нерідко призво­дили до трагічних для генуезців наслідків. При цьому не рятували підписані з ханом угоди і фортечні стіни. У 1299 р. військо хана Ногая спалило Кафу, Сугдею, Боспор, Кирк-Єр, Херсонес. У 1307 р. хан Тохта знову захопив Кафу, щоб помститися за продаж генуезцями у рабство дітей, захоплених в улу­сах Орди. У 1395 р. Кафу пограбу­вав Тімур (Тімурленг), а в 1397 р. — емір Едигей. Однак, генуезці, що мали величезні прибутки від торгівлі, щораз відбудовували свої володіння і навіть розширювали їх. У 1380-1381 рр. вони уклали угоду з ханом Тохтамишем, за якою все південне узбережжя півострова від Чембало (Балаклава) до Солдаї (Судак) передавалося в їх повне володіння.

Крім італійських колоній, в Криму в ХІІІ ст. знаходилися ще кілька феодальних володінь. Одним з них був Херсонес. Після падіння Візантії він підпав під вплив Трапезундської імперії, що виникла в 1204 р. В одному з письмових джерел йдеться, що 1223 р. Херсонес на рівні з іншими містами південно-західного Криму платив Трапезунду данину — «річні внески». З другої половини ХІІІ ст., коли всю терито­рію на Чорному морі захопили італійські купці, Херсонес опинився осторонь від морської торгівлі і став втрачати свій вплив. У кінці XV ст. на місці колись багатого і впливового міста існувало рибальське посе­лення. (Арабські письменники того часу називають Херсонес по-та- тарськи — Сари-Кермен — Жовта Фортеця).

У ХІІІ ст. виникає ще одне феодальне володіння в країні асів (аланів) з містом-фортецею під назвою Кирк-Єр (Сорок Братів), або Кирк-Ієр (Сорок місць), Кирк-Кор (Чуфут-Кале) біля Бахчисарая. На чолі алансь- кого князівства стояли місцеві князі, які на противагу основній масі аланів прийняли християнство. Вони володіли князівством аж до кінця ХІІІ ст., коли його захопили ставленики хана Ногая — беки Яшлау (Сулешеви).

На гірському березі між Сугдеєю і Херсонесом знаходилися неве­ликі фортеці, заселені в основному готами і греками. Про 40 таких фортець згадує Г. де Робрук, посол французького короля Людовіка ІХ, що проїздив Кримом 1253 р.Існувало і невеличке поселення Ески-Кермен, яке входило до складу Мангупського князівства. Більшість цих міст і фортець — центрів невеликих володінь збереглися і після завоювання монгола­ми в ХІІІ ст. Кримського півострова.

54.Утворення Кримського ханства.Початок XV ст. був часом смут і внутрішньої бо­ротьби в Золотій Орді. Крім того. Кримський її улус сильно тяжів до самостійного політичного існування. Саме цими смутами і непевністю відносин і скорис­тався великий литовський князьВітовт. Він прива­бив до Литви масу татар, частково як полонених, а та­кож і втікачів, вигнанців, яких переслідував великий хан, і поселив їх, щедро наділивши і землями, і при­вілеями.У міру свого зміцнення місцеві татарські феодали прагнули утворити в Криму самостійну державу. За їх підтримки з кінця XIV ст. тут з'являлись на корот­кий час місцеві хани, що швидко мінялись на пре­столі. У утворенні окремого від Золотої Орди ханства в Криму були зацікавлені, як вже було сказано, Литва, а також і Московське князівство. Важко було передба­чити в слабому ще Кримському ханстві того в недале­кому майбутньому небезпечного ворога, існування яко­го визначало в значній мірі подальший хід суспільного розвитку Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського і в його складі — України.І Литва, і Московщина могли б використовувати кримських ханів проти Золотої Орди. За підтримкою, з одного боку, місцевих беїв, а з іншого, — великого князя литовського Вітовта в 1427 р. в Криму з'явився хан Хаджі-Гірей, який поклав початок династіїГіреїв.Він пробував об'єднати весь Крим лід своєю владою. Біля Солхату Хаджі-Гірей наніс важку поразку гену­езькому війську і наклав на Кафу данину.У середині XV ст. Кримське ханство вже встигло остаточно відокремитись від Золотої Орди, користую­чись для цього і підтримкою Литви. А вона розповсю­дила за Вітовта свою владу до низин Дніпра і Дністра, впритул до берегів Чорного моря, і контролювала південь України за допомогою фортець. На Дніпрі були укріп­лення Канева, Черкас, в руках Литви знаходився голов­ний пункт переправи через нижній Дніпро — острів Тавань, литовсько-руські укріплення були на місці те­перішньої Одеси, а також в гирлі Дністра і вище ньо­го. Немає нічого дивного в тому, що Хаджі-Гірей, пер­ший з династії Гіреїв, вважав себе підручником великого князя литовського. Та становище скоро і кру­то змінилось.