logo
Ekzamen_IU

Місцеве управління

Система місцевих органів управління будувалася відповідно до адміністративно-територіального поділу Речі Посполитої.

На чолі Литовсько-Руської держави стояв Великий князь (з другої половини XV ст. — господар). Він був монархом, але владу передавав на змішаних підставах спадкування: обирали одного з синів Великого князя. В його руках була вища законодавча, виконавча та судова влада, він очолював збройні сили, проголошував війну та мир, призначав і звільняв державних урядовців, підтримував дипломатичні зносини з іншими державами. Важливим органом була рада при князі, яка отримала назву " пани -рада", Спочатку до неї входили тільки васали князя. Після Кревської унії всклад ради ввійшли католицькі єпископи, пізніше і вищі посадові особи центрального управління: канцлер, під-канцлер, гетьман, маршалки та ін.Спочатку пани-рада була консультативним органом, як колись рада при київському князі, з часом її роль посилюється, і в 1492 році видається привілей, яким дещо обмежується влада Великого князя. Так, він не міг без пани-ради призначати послів у іноземні держави, вищих урядовців на українські землі, приймати і скасовувати закони. Найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політики він також повинен був вирішувати з пани-радою. Вступ до пани-ради був відкритий лише для католиків, хоч траплялись винятки. Наприклад, князь Острозький, який був православним, перебував у членах цього органу. В XVI ст. в пани-раду входило до 80 урядників. Велика кількість членів пани-ради робила її громіздким та негнучким органом влади. Раду було важко скликати. Зокрема, з цієї причини Великий князь скликав Таємну раду з 8—10 ближніх осіб. Місцеве управління зосереджувалося в руках воєвод, каштелянів, старост та інших громадських та земських службових осіб. Великий вплив на місцеве управління мали шляхетські сеймики в земствах та повітах. До низових органів місцевого управління належали волосні і сільські органи. Справами волості відав королівський волосний староста, а на селі всі питання вирішував сільський сход, якому був підпорядкований сільський староста. На землях, які знаходилися у приватному володінні, систему місцевого управління визначав сам власник. Майже не змінюється в даний період система управління в містах. Більшість з них придбали право самоврядування на засадах магдебурзького права.

43.Станово-представницькі органи управління Великого князівства Литовського. Рада. До складу ради входили найбільш великі феодали і католицькі єпископи (до1569 - 4 єпископа, після Люблінської унії - 2). Крім того, господар міг запрошувати на її засідання інших феодалів. Для вирішення особливо важливих державних питань рада збиралася в повному складі. У відсутність господаря рада керувала всіма справами самостійно. До її компетенції входили законодавство, зовнішня політика, оборона держави, фінансові і найважливіші судові справи. Сейм Великого князівства Литовського виріс із стародавніх вічових зборів, на які при феодалізмі стали допускатися тільки особи, що належать до класів шляхти і християнського духовенства. На сеймах основну роль грали великі феодали, шляхта ж змушена була підкорятися волі панів. У XV і на початку XVI ст. на сейми могли бути всі шляхтичі за бажанням. Повсякденне керівництво державними справами здійснювалося крім ради посадовими особами: канцлером, який відав державної канцелярією; підскарбієм земським, управляв фінансами. Гетьман командував військами під час походів. Маршалок земський був охоронцем порядку. Йому належала чільна роль на сеймах та інших зібраннях. Він судив учасників сейму і їх слуг за злочини, скоєні на сеймі. Місцеве управління в різних частинах держави будувалося неоднаково. У результаті реформ, проведених у 1565 - 1566 рр., вся територія держави була розділена на 30 повітів (повітів), які входили до складу 13 воєводств. Правове становище воєводств і повітів у складі князівства було різним. Наприклад, воєводства Полоцьке і Вітебське користувалися особливим правовим режимом у складі князівства. Особливе управління було організовано у містах та в приватних володіннях великих феодалів, яким належали деякі князівства і повіти. На чолі кожного воєводства стояв воєвода, який призначається великим князем і радою. У воєводства Полоцьке і Вітебське воєводи призначалися за згодою місцевих феодалів. Воєвода керував військовими силами, був головою виконавчих органів воєводства, здійснював контроль за управлінням державними маєтками.