2.Боротьба Данила і Василька Романовичів за князівський стіл на Волині та Галичині (1205 – 1238 рр.).

Коли загинув Роман Мстиславич, його старшому синові Данилу було чотири роки, а молодшому Василькові — два. Скориставшись малолітством князів, галицькі бояри змусили їх разом із матір’ю Анною залишити Галич, а на княжий престол запросили сіверських князів — Романа, Святослава і Ростислава. Галицьке боярство керувалося єдиною метою: позбутися нащадків Романа та послабити княжу владу.

Тим часом Данило, Василько та їхня мати були змушені шукати притулку в угорського короля Андрія ІІ та краківського князя Лешка.

Проте Ігоревичі, що були запрошені до влади боярами, почали вимагати реальної влади. У відповідь на це бояри стали чинити беззаконня й заколоти. У той час угорський король разом із військом вирушив на Галич і за допомогою боярства захопив його. Іноземне свавілля викликало обурення серед жителів, які підняли повстання, у результаті якого на престол повернулися Ігоревичі, яким удалося втекти з полону. Прийшовши до влади, Ігоревичі жорстоко розправилися з галицькими боярами. Уцілілі бояри, серед Володислав Кормильчич, звернулися до угорського короля з проханням відпустити з ними законного князя Данила і надати допомогу проти Ігоревичів. Заручившись підтримкою короля, велике військо рушило на Галич, який без бою прийняв нащадка Романа. Таким чином, у вересні 1211 р. Данило повернувся на батьківський престол, а декількома роками раніше його братові Васильку та матері Анні вдалося закріпитися на Волині (у містах Берестя і Белз).

Однак на Галицькій землі мир не настав. Галицькі бояри не бажали коритися молодому енергійному князю і, щоб довести свою могутність, за великі гроші викупили з угорського полону Ігоревичів і прилюдно їх стратили.

Але це не примусило Данила коритися боярській сваволі. Через конфлікт із боярами Анна з дітьми знову змушені були рятуватися втечею. Провідник боярства Володислав Кормильчич у 1213 р. насмілився проголосити себе князем.

Князювання боярина викликало обурення серед руських князів. До того ж цим фактом вирішили скористатися угорці та поляки. Їхні володарі домовилися про поділ Галицько-Волинського князівства.

Угода виявилася нетривалою. Завойовники посварилися між собою, чим скористався Данило, який разом зі своїм тестем Мстиславом Удатним, що був запрошений на галицький престол, звільнили Галич і всі землі, захоплені поляками. Так, у 1221 р. Мстислав Удатний, який походив з удільних київських князів, а до того князював у Новгороді, утвердився в Галичі, а Данило — на Волині. Однак згода між князями не була тривалою. Мстислав, будучи недалекоглядним політиком, послухався наговорів галицьких бояр і заповів у 1228 р. Галицьке князівство синові угорського короля — Колтману, що був одружений на його другій дочці. Із цим не міг змиритися Данило, який у результаті десятирічної боротьби з угорцями зміг відновити свою владу в Галичині. Волинь він заповів молодшому братові Васильку, який у всіх важливих справах діяв спільно з Данилом.

1238 р. відзначився для Данила Романовича ще однією важливою подією. Він не лише розгромив під Дорогочином тевтонських рицарів, що вторглися в його володіння, а ще й узяв у полон їхнього магістра Бруно. За літописом, Данило напередодні битви виголосив: «Не личить держати нашу батьківщину крижевникам (хрестоносцям)».

Наприкінці 1239 р. Данило захопив Київ, чим завершив відновлення володінь свого батька.