Загострення кризи тоталітарної системи в Україні в 2-ій пол. 1960-х - на початку 1980-х років.

У 60-80-х роках політичний курс радянського керівництва відрізнявся різко вираженим консерватизмом. Будь-який опозиційний рух нещадно придушувався. Проте неосталініст» не могли повернутися і до відкритого і масового терору.

Криза радянської системи виявлялася в зростанні науково-технічної відсталості країни порівняно з передовими західними країнами, уповільненні темпів економічного розвитку, низькі якості більшості вітчизняних промислових товарів, нездатності колгоспно-радгоспної система забезпечити крашу продовольством відповідно до потреб "і життєвих норм, явній безгосподарності. Потенційні можливості командно-адміністративної системи вичерпалися, вона стала не чутливою до науково-технічного прогресу. Темпи занепаду економіки України все зростали.

З 1965 р. почала проводитись реформа в аграрному секторі. Вкотре вже були підвищені закупівельні ціни на сільгосппродукцію, збільшені капіталовкладення в сільське господарство, в колгоспах вводилася гарантована оплата трудодня грошима, а також надбавка за кінцеві результати, знижувалась ціна на сільгосптехніку. Проте технічних засобів, необхідних для впровадженню індустріальних технологій, не вистачало. Нераціонально використовувалась земля. Залишалос • невирішеним питання про соціальний розвиток села, його газифікацію, теплофікацію, водопої тачання, медичне й торговельне обслуговування. Трудові ресурси на селі значно зменшились внаслідок процесів урбанізації. Усе це призвело до уповільнення темпів розвитку виробницт&і У 1982 р. була прийнята Продовольча програма УРСР, яка передбачала зміни в управлінні аграг ним сектором (створення структури агропрому), інтенсифікацію виробництва. Проте вона к: була виконана.

Рівень постачання населення, особливо в 70-ті роки, підтримувався в основному за рахунок продажу нафти за кордон.

Протягом 1959-1988 рр. населення України зросло на 9,6 млн. осіб. І в 1989 р. складало 51,7 млн. Проте народжуваність знизилася. Природний приріст перестав забезпечувати просте відтворення поколінь. Офіційно оголошувалось, що в СРСР побудовано «розвинутий соціалізм», проте рівень життя був набагато нижчим, ніж у країнах Європи. Споживання товарів обмежувалось наявністю ба¬гатьох «дефіцитів», тобто їх відсутністю. Люди не могли купити необхідні їм речі навіть маючи гроші. Відбувалося зміщення життєвих орієнтирів, коли в суспільстві почали домінувати апатія, скептицизм, зневіра в справедливість, а у верхніх ланках влади — корупція і цинізм. Погіршува¬лась екологічна ситуація, зменшувалась середня тривалість життя. За рівнем смертності Україна посідала третє місце серед республік СРСР.

54. Радянська Україна в добу перебудови (1985 - серпень 1991 р.).

Проголошений квітневим (1985 р.) Пленумом ЦК КПРС курс на перебудову передбачав, як це вже відзначалось, оновлення всіх сфер життя радянського суспільства, його широку демократизацію, глибокі перетворення в економіці, корінну перебудову організаційних структур, форм і методів діяльності органів управління, проведення нової національної політики. Це повністтю відносилось і до України. Відмітимо, що дія негативних довгострокових тенденцій в економіці була характерною для всіх республік СРСР. Проте варто підкреслити, що Україна, крім цього, мала ще і особливості власного економічного розвитку, які ще більше ускладнювали ситуацію в республіці.

До цього треба віднести деформовану структуру розміщення продуктивних сил. В республіці провідними галузями були вугільна, горнодобувна, металургійна, важке та електротехнічне машинобудування. В УРСР діяло до 50% підприємств військовопромислового комплексу. Постійна лінія на їх подальший розвиток посилювало деформованість економіки України. Зокрема, УРСР, на яку припадало до 3% території СРСР, добувалося близько половини союзного виробництва чавуну, 40% - сталі, прокату, третина видобутку вугілля, 60% - залізної руди, 20% - валового збору зерна, 50% - цукру та олії. У вугледобуванні, чорній металургії та машинобудуванні було зайнято 2/3 усіх працюючих у промисловому виробництві. В той же час доля галузей, що працювали на споживчий ринок у загальному обсязі валової продукції не перевищувала 29%, тоді як у розвинутих країнах цей показник досягає 50-60% і більше.

В Україні було побудовано і працювала велика кількість атомних енергоблоків (до 40% загальносоюзної кількості). Частина АЕС (Чорнобильська, Хмельницька, Південноукраїнська) працювали не для потреб України, а виробляли електроенергію для соціалістичних європейських країн, що входили до Ради економічної взаємодопомоги. Деформованість економіки зумовила не тільки появу товарного дефіциту, а й загострення екологічних, демографічних та соціальних проблем.

Значно ускладнюється екологічна сітуація. Вона швидко наближається до катострофічної. Це відбувалося завдяки перекосам у розміщенні продуктивних сил. У 70-і роки техногенне навантаження на природу, ще більше зростало і в 6-7 разів перевищувало загальносоюзний рівень. Щорічно промисловими об’єктами у атмосферу та водний басейн викидалось більше 10 млн. тонн шкідливих речовин. Наприкінці 80-х рр. Україна стала єдиною в СРСР республікою, де смертність населення перевищувала народжуваність. Аварія на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 року поглибила екологічну ситуацію і стала своєрідним каталізатором переосмислення існуючих порядків.

Екологічну ситуацію в республіці ускладнювало нераціональне розширення посівних площ у сільському господарстві. Ступінь розораності території України досягла 57%, в тому числі в степовій зоні 73%. Розораність безпосередньо сільськогосподарських угідь становила 80% проти 25% у США і 48% у Франції. Це привело до активізації ерозійних процесів, внаслідок чого Україна щороку втрачала до 600 млн. т. родючих грунтів. За кількістю технологічного бруду на душу населення посідала перше місце в Європі, території екологічного лиха становили понад 15% її площі. За оцінкою деяких зарубіжних фахівців щорічні втрати України від погіршення її екологічного стану становили 15-20% валового національного прибутку і були найбільшими у світі. Цей перелік екологічних негараздів можна, на жаль, продовжувати і далі.

Незважаючи на перебудову в Україні з 1989 р. припинилось зростання національного доходу, розпочався процес розбалансування економіки і споживчого ринку, поглиблювалась безгосподарність. Все це привело до безконтрольного росту цін, загострення проблем забезпечення населення продовольством, товарами першої необхідності. Кризові явища в економіці, її загальний стан негативно відбивались на вирішенні соціальних питань, де поглиблились і ті негативні тенденції які виникли ще до перебудови. Характерним стає уповільнення темпів зростання реальних доходів. Якщо у дев’ятій п’ятирічці в Україні вони становили 20%, у десятій – 17%, то в одинадцятій – лише 14%.

Не тільки збереглось, а й починає поглиблюватись відставання від країн Заходу у рівні споживання на душу населення. Так, у 1982 р. споживчий кошик звичайних щотижневих закупок для оплати якого у Вашингтоні потрібно було працювати 18 годин – у Києві – 53 години. Це без урахування безсумнівно нижчої якості товарів і послуг.

Зростає гострота житлової проблеми. В Україні число людей, що покращили свої житлові умови, із п’ятирічки в п’ятирічку зменшувалось: у восьмій їх налічувалось 8,9 млн., дев’ятій – 8,6 млн., десятій – 7,8 млн., одинадцятій – 7,7 млн. чоловік. За 1981-1985 рр. у республіці черга, що нараховувала 1,5 млн. сімей, не тільки не зменшилась, а навіть зросла. За станом на 1 січня 1987 р. на обліку перебувало понад 2 млн. сімей, які потребували поліпшення житлових умов.

Розпочався процес зниження рівня і якості охорони здоров’я. У цій сфері склалась парадоксальна ситуація: з одного боку, в період 1970-1985 рр. число лікарів в республіці у розрахунку на 10 тис. чоловік населення збільшилось з 27,7 до 41,4, тобто майже на 67%, кількість лікарняних ліжок – на третину. На жаль був і інший бік медалі – загострення екологічної ситуації, відставання якісних показників від кількісних у підготовці лікарів, зниження долі видатків на охорону здоров’я і фізичну культуру з державного бюджету (1970 р. – 12,3%, у 1985 р. – 9%) та інші причини, які привели до того, що за цей же період показники смертності зросли з 8,8 до 12,1 на 1 тис. человік, а природний приріст населення зменшився у 2,2 рази.