Українська державність періоду національної революції 1648-1676 рр.

У процесі розгортання національно-визвольних змагань (1648-1657) у середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки було чітко сформульовано основи національної державної ідеї. Організація козацької держави відбувалася під впливом традицій Запорозької Січі, що зумовило її напіввійськовий характер. Саме тому створювана держава офіційно називалася Військо Запорозьке (згодом Гетьманщина). Формально вищим органом влади в державі була загальна козацька рада, яка називалася Військовою (Генеральною). Військова рада являла собою збори козаків, на яких обирали гетьмана і генеральну (головну) старшину. За гетьманування Б. Хмельницького, з метою зміцнення гетьманської влади, вплив загальної ("чорної") Генеральної ради на життя держави був обмеженим. Найважливіші питання гетьман розв'язував на старшинських радах (у них брали участь генеральна старшина і полковники) [17, с.99].

Головою держави був гетьман, який обирався безстроково. Він мав вищу адміністративну, судову і військову владу, а також законодавчі повноваження, керував зовнішньою політикою. При гетьмані були гетьманські ад'ютанти (генеральні старшини з особливих доручень): осавули - у військовій сфері, бунчужний - хранитель гетьманського бунчука, наказний гетьман - командувач війська на час проведення певних бойових операцій.

Функції гетьманської резиденції і столиці Української держави виконував Чигирин (тепер місто Черкаської області на р. Тясмин), який з прилягаючою територією дарувався йому як вірному підданому короля і Речі Посполитої.

Реальна влада належала Генеральному урядові, очолюваному гетьманом. До уряду входили генеральні старшини: писар - керував Генеральною військовою канцелярією (займався дипломатичними зносинами), судді (їх було два) - очолювали гетьманський суд, обозний - відав артилерією і військовим постачанням, підскарбій - відав фінансами, керував військовим скарбом.

В основі адміністративного устрою держави, на території якої проживало 3 млн. осіб, лежала структура козацького війська. Колишні польські воєводства поділялися на полки та сотні. Кількість полків не була постійною: якщо у 1649 р. їх було 16, то в 1650 р. вже 20. У полкових містах (Біла Церква, Умань, Черкаси, Ніжин, Полтава та інших) були резиденції полковників, яких обирали полкові ради, а затверджував гетьман. Полковники мали військову, адміністративну, судову владу над населенням території полку. У полку існував свій військово-адміністративний апарат - полкова старшина (писар, обозний, суддя, осавул, хорунжий). У сотенних містах був сотенний уряд, а влада належала сотнику, який виконував ті самі функції, що і полковник [15, с.184].

Гарантом успішної розбудови держави була армія. Вона формувалася на організаційних принципах Запорозької Січі. Ядро армії складало козацьке військо (реєстрові козаки) та допоміжне (наймані полки, артилерія, розвідка тощо).

Державною емблемою України був герб Війська Запорозького - козак із шаблею на боці і рушницею на лівому плечі; державними клейнодами - гетьманська булава, печатка, гетьманський бунчук і корогва [18, с.129].

Розбудова держави вимагала концентрації влади в руках гетьмана, підпорядкування йому всього населення. Б. Хмельницький протидіяв деструктивним спробам Запорозької Січі, яка складала самостійну адміністративно-територіальну одиницю, поставити себе у виключне положення. Так, у лютому 1650 р. на Запорожжі вибухнуло анти-гетьманське повстання козаків, що опинилися поза реєстром. Гетьман швидко придушив цей заколот, направивши на Січ загін реєстровців. Тож Б. Хмельницькому вдалося утримати під своїм контролем військову енергію запорожців, не допускати їх участі у політиці, звести роль Січі тільки до прикордонного форпосту.

Для розбудови держави потрібні були великі фінансові витрати. Державна казна поповнювалася з трьох джерел: із земельного фонду, доходів від промислів і торгівлі та з податків. Щоб стимулювати процес "фермеризації" селянства, Б. Хмельницький передбачав поступовий перехід від панщини до натуральної грошової ренти. Але ці наміри не здійснилися через прихований і явний опір старшини [18, с.136].

Державний апарат управління молодої держави створювався під безпосереднім керівництвом Б. Хмельницького, який спирався на козацьку старшину, вихідців з української шляхти, заможних козаків - людей освічених і енергійних. Серед соратників гетьмана були І. Виговський, П. Тетеря, С. Зарудний, І. Богун, Ф. Вешняк, С. Мужиловський, Ю. Немирич, А. Жданович та багато інших.

У ході Визвольної війни було ліквідовано землеволодіння польських магнатів, шляхти і католицької Церкви. Ці землі (окрім монастирської) стали власністю держави, якою розпоряджався гетьман. Почало зміцнюватися гетьманське та старшинське землеволодіння, яке існувало у двох формах: ранговій (тимчасовій) і приватній (спадковій). Козацька старшина, вище духовенство, міський патриціат - нова еліта українського суспільства - зайняли місце вигнаних польських панів. Складовою частиною цієї еліти ставала українська шляхта, яка поступово зливалася з козацькою верхівкою. Козацька старшина прагнула стати великим земельним власником. Однак Б. Хмельницький (він видав старшині майже 20 універсалів на володіння старими або новими землями), розуміючи значення селянства, намагався не допускати та гасити нові соціальні конфлікти, гальмував, як міг, зростання землеволодінь старшини, не дозволяв збільшувати панщину [17, с.101].

Аналіз джерел свідчить, що не відразу гетьман і його соратники висунули програму створення незалежної держави, а певний час дотримувалися, за словами В. Липинського, лінії "козацького автономізму", і не випадково. Адже за умов іноземного поневолення українське панство не спромоглося сформувати національну ідею створення незалежної держави, вважаючи своєю Батьківщиною не Україну ("Русь"), а Річ Посполиту [22, с.18].

Отже, в процесі національно-визвольних змагань у світогляді козацької еліти відбулася певна еволюція від ідеї козацької автономії до створення суверенної незалежної держави. В основу державотворчого процесу було покладено модель військового територіального поділу та систему організації публічної влади Запорозької Січі. З часом під впливом обставин у житті козацької держави посилились тенденції переростання демократії в авторитаризм, а республіки в монархію.