22 Марксиська філософія:витоки джерела основні ідеї

К. Маркс (1818-1883), Ф. Енгельс (1820-1895)

Марксистська філософія сформувалася у середині 40-х років Х1Х століття. Це був період Бурхливого розвитку капіталізму, який до цього часу досяг вже достатньо зрілої форми і виявив свої внутрішні суперечності та певні закономірності суспільного розвитку. Внутрішні суперечності капіталізму знаходили прояв зокрема в періодичних економічних кризах, котрі розпочались вже з 1825 року і призвели до загострення класової боротьби. Відносини між класами капіталістичного суспільства все більше поставали як боротьба між буржуазією та пролетаріатом. Пролетаріат почав виступати як самостійна політична сила (повстання ліонських ткачей у Франції 1831-1834 р. р., чартистський рух в Англії, виступи сілезських ткачей в Німеччіні). Виявляється залежність політичної боротьби від економічних причин. Звідси і висновок про те, що перший крок до звільнення - економічна емансіпація, подолання приватної власності. Бурхливий розвиток капіталізму, перемога крупної промисловості в Англії, Франції, Бельгії, Пруссії, США виявили значення матеріального виробництва у житті суспільства, що зумовило вироблення матеріалістичного розуміння історії в марксизмі, а тісний взаємозв‘язок між різними сферами виробництва дав можливість проаналізувати матеріальне виробництво як таке. Крім того, виробництво і споживання набули міжнародного характеру. Створення Міжнародного ринку подолало ізольованість окремих країн та народів і дозволило подивитись на історію людства як на єдиний, закономірний процес.

Таким чином, кардинальні зміни, що відбулися у суспільному житті уможливили вироблення нового підходу до його розуміння. Водночас відбулися і суттєві Наукові відкриття – відкриття клитини, виникнення еволюційної гіпотизи Дарвіна, перехід науки від вивчення фактів до дослідження процесів – уможливили вироблення інового розуміння природи.

Другим теоретичним джерелом марксизму стала класична англійська політекономія, яка заклала наукове підгрунтя для аналізу економіки буржуазного суспільства (Уільям Петті, Рікардо, А. Смітт – трудова теорія стоімості, роль класів і класової боротьби). Третє теоретичне джерело – французський утопічний соціалізм – Фурьє, Сен Сімон, Оуен.

Основні ідеї марксистської філософії.

Перш за все, це Нове розуміння людини. Після закінчення Берлінського університету і захисту докторської дисертації, Маркс у 1842-1843 р. р. починає працювати редактором “Рейнської газети”. В цей час він ще зберігає тісні зв‘язки з лівим крилом послідовників Гегеля – младогегельянцями, а також преребуває під впливом праці Фейєрбаха “Сутність християнства”. В одночас, працюючи в газеті він знайомиться з умовами життя простих працівників, які були в той час просто жахливими. Все це зумовлює спрямованість філософських пошуків молодого Маркса. Вони концентруються навколо проблеми людини – можливостей її емансіпації, звільнення від соціально-економічного гноблення, необхідних передумов її свободного, універсального, а не однобічного розвитку. Саме проблема відчудження людини, підстави і шляхи подолання відчудження, яке надзвичайно загострюється в капіталістичному суспільстві стають предметом для обміркування в ранньому творі Маркса “Економічно – філософські рукописи 1844 року”. Ця праця має яскраво виражений гуманістичний характер, що навіть давало підстави критикам марксизму протиставляти раннього – гуманістичного Маркса і пізнього “економізованого” і “політизованого”. Саме ця праця стала джерелом для розвитку західного неомарксизму у середині ХХ століття, який основну увагу концентрував на проблемі відчудження. По Марксу буржуазне суспільстве вперше дає людині індивідуальну свободу, звільняє її від відносин особистої залежності, але на місце цих відносин капіталізм ставить відносини речовинної залежності. Сама людина перетворюється на річь, яка пропонується на продаж на ринку праці, а всі продукти її діяльності постають як чужі, ворожі для неї сили. Маркс виділяє такі форми відчудження як відчудження людини від природи ( природа постає як знаряддя праці, чим більше людина створює речей, тим далі вона від природи), відчудження людини від своєї родової сутності ( людина за своєю сутністю є істота універсальна, але в капіталістичному суспільстві, де існує глибокий розподіл праці і вузька спеціалізація людина може розвивати свої сутнісні сили тільки однобічно), відчудження від праці ( праця постає не як свободна, а як примусова діяльність, викликана нуждою та матеріальною необхідністю, а продукти праці постають як ворожі для людини сили, які закабаляють її, людина відчуває себе свободною тільки здійснюючи функції, які є спільними у неї з твариною) та відчудження людини від людини ( це і індивідуалізм буржуазного суспільства, й байдужість людей один до одного, коли відносини між людьми постають як відносини між виробниками товарів, зростання конкурентної боротьби). Аналіз відчудження ставить нові проблеми – як подолати це відчудження, тобто у чому полягають його глибинні причини і де та сила, яка здатна його подалати. По сіті усі подальші міркування Маркса і постають як прагнення знайти відповідь на це питання. Головну причину відчудження Маркс бачить у приватній власності й розподілі праці. Звідси постає і ідея комунізму, як такого суспільного ладу, де не буде приватної власності, отже буде можливим свободний, універсальний розвиток людини. Таким чином, Маркс розглядає комунізм не як мету, а як засіб для поної емансіпації людини, як перехід із царства необхідності у царство свободи. Саме у цьому пункті політична теорія марксизму принципово відрізняється від ленінізму, де комунізм вже перетворюється на мету, а людина на засіб для досягнення цієї мети, на будівника комунізму.

Нове вчення про людину стає важливою складовою і інших ранніх праць марксизму – “Святе сімейство, або критика критичної критики” (1845), “Німецька ідеологія”( 1845-46), “Маніфест комуністичної партії” (1848). Тут Маркс піддає критиці з одного боку, релігійно-ідеалістичне вчення про людину і виробляє нове, світське її розуміння, а з іншого боку критикує абстрактне уявлення про людину, притамане Фейєрбаху і обгрунтовує ідею сойіальної сутності людини, її практично-діяльний характер. Принцип практики стає ключовим в марксистській філософії і стає вихідним не тільки для розуміння людини, але й для розуміння суспільного життя і процесу пізнання. Маркс доводить, що людина – це природна істота і в одночас така, яка протистоїть природі як її самостійна сила. Що сутність людини не є абстракт, властивий окремому індивидові, в своєї дійсності вона є сукупність суспільних відносин. Ця теза означає, що сутність людини не можна знайти розглядаючи лише окрему людину, а тільки вивчаючі реальні умови її суспільного існування. Нове розуміння людини потребувала вироблення і нового розуміння природи і суспільства.

Матеріалістична діалектика стає ще принципово новою складовою марксистської філософії.

Матеріалістичне розуміння історії. Суспільство розглядається через систему суспільних відносин, визначальним у суспільному житті вважається виробництво та відтворення матеріального життя. Практична діяльність розглядається як вихідне підгрунтя суспільного життя. Суспільний розвиток розглядається як природно - історичний процес зміни суспільно-економічних формацій, цей процес має внутрішні, об‘єктивні, матеріальні причини – суперечність між продуктивними силами і суспільними відносинами. Головним у суспільному житті є спосіб виробництва матеріального життя, в основі якого лежать відносини власності. Формою прерходу від однієї суспільно-економічної формації є соціальна революція, яка розпочинається з революції у системі продуктивних сил суспільства і закінчується політичною революцією ( у Леніна навпаки). Маркс каже про подолання, а не відміну приватної власності, про становлення комуністичного суспільства в наслідок того, що капіталізм вичерпав свої можливості для розвитку. Людина розумілася як справжній суб‘єкт історії. Маркс зазначав, що історію творять люди при обставинах які від них не залежать. Суспільне буття в кінцевому разі визначає суспільну свідомість. Ця теза постане як обгрунтована, якщо розглядати суспільне буття як більш загальну, ніж суспільна свідомість реальність, осекількі сама суспільна свфідомість є часткою цієї реальності.