16 Гуманізм і антропоцентризм філософії відродження.
Філософія Відродження ставила і прагнула вирішити важливі філософські проблеми. В цілому філософське мислення цього періоду прийнято називати антропоцентричним, в центрі уваги якого була людина, тоді як античність зосереджувала увагу на природно космічному житті, а в середні віки в основу брався Бог та пов'язана з ним ідея спасіння. Звідси — характерна риса світогляду епохи Відродження: орієнтація на мистецтво.
Поняття "гуманізм" (лат. humanism — людяний, людський) у філософській літературі вживається у двох значеннях. В широкому — це система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність, у більш вузькому — це прогресивна течія західноєвропейської культури епохи Відродження, спрямована на утвердження поваги до гідності і розуму людини, її права на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей.
Формується нова самосвідомість людини, її активна життєва позиція, з'являється відчуття особистої сили та таланту. Ідеалом людини епохи Відродження є її різнобічна діяльність. Виникає тип культурного, гуманістичного індивідуалізму, який орієнтується не на практичну економічну діяльність (буржуазний індивідуалізм), а на культуру. Пріоритетним в ієрархії духовних цінностей стає не походження чи багатство, а особисті достоїнства та благородство. Метою життя виступає тепер не спасіння душі, а творчість, пізнання, служіння людям, суспільству, а не Богу. Отже, однією з характерних рис епохи Відродження є також її гуманізм.
Світоглядною спрямованістю Відродження було відкриття самоцінності людської особистості, гуманістична спрямованість пізнання. Людина відчуває таку самостійність, яку вона не мала ні в античності, ні в середньовіччі. Її сила, влада над усім існуючим і, над самою собою не потребує ніяких зовнішніх сил — ні природи (античність), ні Бога (середні віки).
В епоху античності людина вважалася природною істотою, оскільки її сутність, поведінка визначалися її природою, і активність людини залежала лише від того, наскільки вона піде за природою чи відхилиться від неї. В середні віки стверджувалось не лише творення Богом людини, а й подальша її доля. Характерною була впевненість у гріховності людини та зіпсованості людської природи і як наслідок цього — потреба в божій благодаті для свого спасіння.
Визначний мислитель епохи Відродження Пікоделла Мірандола (1463-1494) саме так розумів людину. Бог, створивши людину і зробивши її центром світу, звернувся до неї з такими словами: "Не даємо ми тобі, Адаме, ні певного місця, ні власного образу, ні особливого обов'язку, щоб і місце, і лице, і обов'язок ти мав за власним бажанням, згідно з твоєю волею та твоїми рішеннями. Образ решти творінь визначений у межах законів, які ми встановили. Ти ж без перешкод визначиш свій образ за своїм рішенням, під владу якого я тебе віддаю".
Справжній світоглядний переворот епохи Відродження проявився також у поглядах на світобудову Миколи Коперніка (1473—1543) та Джордано Бруно (1548—1600).
Геліоцентрична теорія, створена і обгрунтована М.Коперніком, повністю заперечувала середньовічні теологічні уявлення про Всесвіт і місце людини у ньому. Вона відкривала принципово нові шляхи для розвитку природознавства, зокрема фізики та астрономії.
Д.Бруно, розвиваючи геліоцентричну теорію, висунув ідею безкінечності Всесвіту та множинності в ньому світів, стояв на позиціях пантеїзму, "розсередивши" Бога в усій природі. Він вважав, що природа і є Бог в речах. Дж.Бруно сформував основний принцип природознавства, що переживало період становлення: Всесвіт єдиний, безкінечний; він не породжується і не знищується, не може зменшуватися або збільшуватися. В цілому Всесвіт нерухомий, але в його просторі рухаються лише тіла, які є складовими частками Всесвіту.
Другий напрямок, представником якого був Пікколо Макіавеллі (1469—1527), обґрунтовував необхідність сильної монархічної влади, абсолютизму. Макіавеллі вважав ідеальним устроєм республіку як виразника народного суверенітету. Проте розумів, що в тих умовах лише сильна влада світського государя, яка не рахується з будь-якими моральними традиціями та церковними вченнями, здатна привести до національного об'єднання і створити нову державу.
- 4 Проблема співвідношення духовного матеріального її можливі вирішення
- 5Філософія в системі культури функції філософії
- 6 Витоки філософії передумови і час виникнення .Східний і Західний типи філософствування.
- 8 Давньокитайська філософія
- 9 Антична філософія.Особливості і основні етапи
- 10 Порівняльна характеристика філософій Сократа і софістів.Поворот античної філософії до людини
- 10 Атомістичний матеріалізм Демокріта ,його значення для європейської науки
- 12 Основні ідеї філософії ПлатонВчення про ідеальну державу.
- 13 Філософія Арістотеля її ідеї і розділи
- 14 Антична філософія епохи еллінізму: епікуреїзм стоїцизм скептицизм.
- 15 Філософія середніх віків її основні риси. Патристика і схоластика
- 16 Гуманізм і антропоцентризм філософії відродження.
- 17 Західноєвропейська філософія 17 ст(філософія нового часу)Основні напрямки
- 18 Проблема субстанції в філософії нового часу
- 19 Проблема людини і суспільства в західноєвропейській філософії 18 ст
- 20 Загальна характеристика основні проблеми особливості і значення німецької класичної філософії .Критична філософія Канта
- 21 Філософське вчення Гегеля і Фейєрбаха
- 46. Проблема істини пізнання. Основні характер. І концепції, критерії істини.
- 41. Суспільна свідомість, її рівні, сфери та форми, її зміст та функції
- 47. Наука як специфічна форма сусп.. Свід., вид діяльності. Науково-технічна революція, її сутність та вплив на сусп.. Розвиток.
- 49. Емпіричні та теоретичні рівні наукового пізнання, їх форми та методи.
- 48. Поняття методології та методів наукового пізнання. Загально науковы методи
- 53.Проблема типізації соціумів. Концепція суспільно економічної формації
- 58. Глобальны проблеми сучасності, причини їх виникнення і перспектива людства.
- 59. Людина як предмет філософії, її сутність і природа. Проблема антропогенезу
- 44.Сутність і структура процесу пізнання. Проблема пізнаваності світу та основні підходи до її вирішення.
- 50.Суспільство як вид буття і система. Осн. Підходи до розуміння і вин. Сутності суспільства в іст. Філ..
- 60. Людський індивід, індивідуальність, особистість. Історичні типи особистості
- 64 Культура як об’єкт філософського осмислення її сутність соціальні функції
- 62 Творчість як сутнісна характеристика людини. Спосіб її самореалізації та самовираження
- 61 Цінності людського буття їх природа і види. Ціннісні орієнтації людини
- 57 Проблема суспільно ідеалу і проекти побудови ідеальних суспільств в історії філософії
- 56 Проблема спрямованості історичного процесу в історії філософської думки
- 55 Детермінанти рушійні сили і суб’єкти історичного процесу
- 54 Цивілізація і культура їх співвідношення
- 52 Соціальна структура суспільства .Класи і нації
- 51 Поняття суспільно виробництва його типи і види.
- 45 Проблема джерел пізнання .Специфіка чуттєвого і раціонального пізнання
- 32. Українська філософія XIX — початку XX століть.
- 35. Поняття субстанції і основні філософські підходи до проблеми сутності та єдності. Матерія як субстанція і філософська категорія.
- 29 Основні ідеї та проблеми в філософії Києво-Могилянської академії .
- 28 Загальна характеристика та особливості становлення і розвитку української філософії.Філософська думка доби Київської Русі.
- 36 Універсальніформи буття матерії:рух простір час
- 31 Кирило-Мифодійське товариство, його світоглядні та ідеологічні засади, рольв утвердженні визвольних ідей в Україні.
- 34 Філософська категорія буття, її зміст і значення
- 38 Духовне буттяіого знаково-символічна природа
- 22 Марксиська філософія:витоки джерела основні ідеї