62 Творчість як сутнісна характеристика людини. Спосіб її самореалізації та самовираження

Формування творчої особистості – актуальна проблема сучасної психолого-педагогічної науки і практики. Реальна соціально-економічна ситуація, процеси демократизації, гуманізації і духовного відродження України викликають об’єктивну потребу в творчості кожного члена суспільства. А тому, головним завданням сучасних освітніх концепцій є не тільки засвоєння певного обсягу знань, умінь і навичок, а й розвиток творчих здібностей особистості. Відомий психолог Б. Теплов відзначав, що «творча діяльність здійснює значний вплив не тільки на науковий прогрес, але і на все суспільство в цілому, а ті держави, які зможуть краще за всіх виявити творчу особистість, розвинути її, створити для неї сприятливі умови, будуть мати найбільші переваги»

Науковцями в галузі педагогіки, психології, естетики, філософії творчість розглядається як діяльність, результатом якої є створення індивідуально нового, неповторного, оригінального. Однак, прояви творчого елементу можливі не лише у новизні кінцевого результату, вони виявляються в найрізноманітніших ситуаціях процесу діяльності людини. У своїй праці «Методологія наукової творчості» дослідник А. С. Майданов зазначає: «Будь-який творчий акт унікальний і причому не лише новизною свого результату, а й оригінальністю шляхів, засобів і способів його одержання»

Проаналізувавши ряд уявленнь про структуру творчого процесу та послідовність розгортання творчої думки, вкажемо на їхні основні характеристики:

творчий акт постає як вчинок культурно-історичного змісту, в якому відбувається поєднання конкретного, одиничного та всезагального через зіставлення, співвідношення та взаємодоповнення індивідуального досвіду та досвіду вселюдського у пізнанні та перетворенні явищ світу (А.С. Майданов).

Отже, у творчому акті людина виявляє свою власну неповторну сутність, розкриває дар осягати існуюче та створювати нове. Саме у творчому діянні вона активізує свої емпіричні і отримані знання, глибинні, часто неусвідомлені особистісні задатки, естетичні смаки і манеру виражати свої власні нові набуття. Так людина стає творчою особистістю, даючи нам якісно новий, проникнутий її індивідуальним творчим началом продукт.

Аналіз методологічної літератури показав, що науковці по-різному трактують поняття «творчість», а тому по-різному вони трактують й поняття «творчі здібності». Загалом тлумачення «здібностей» визначається вченими як індивідуально стійкі властивості людини, що визначають її успіхи в різних видах діяльності (Б. М. Теплов) [6]. Здібності — це потенційні можливості, що виявляються в діяльності, яка не може існувати без них.

В. Рогозіна вважає що творчі здібності є особливим видом розумових здібностей, які виражаються в умінні породжувати мислиннєву діяльність за межами вимог, відхилятись під час мислення від традиційних норм, генерувати різноманітні оригінальні ідеї та знаходити способи їх практичного вирішення [5]. В. О. Моляко, розділяючи позицію попереднього автора щодо елементів творчих здібностей, додає до їх структури ще такі компоненти як здатність до саморегуляції та самооцінку [4].

Особливе місце в процесі формування творчої особистості, на думку дослідників, займає мистецтво. Адже його унікальні можливості цілісного впливу на особистість виступає не тільки джерелом естетичного виховання, а й універсальним засобом творчого розвитку дитини.

Розвиток творчих здібностей у складному процесі музичної діяльності, безперечно, характеризується множинністю різних складових, котрі тісно взаємодіють між собою, та є ефективними лише у своєму цілісному комплексі. Тому можна сказати , що музична діяльність — це універсальний вид мистецької діяльності, який об’єднує всі напрямки дитячої творчості.

Специфічною рисою мистецтва є те, що воно органічно поєднує в собі теоретичний та практичний аспекти художньо-творчої діяльності на основі залучення дітей до надбань національної та світової мистецької скарбниці. Духовна культура людства є неможливою без мистецтва. Завдяки його художньо-образній формі відбувається могутній естетично-емоційний вплив на психіку особистості, що спонукає до розвитку її активності, спрямованої на творення краси в навколишньому світі й на внутрішнє самовдосконалення. У цьому прямо проглядається взаємовплив мистецтва і творчої діяльності людства. Музикознавець Борис Асаф`єв проникливо зазначив: «Кожен, хто в будь-якому мистецтві зумів створити хоча б крупицю свого, буде відчувати, любити і розуміти це мистецтво глибше й природніше, як співучасник будівництва» [1, с. 54].

Невід`ємною складовою мистецтва є музика. Музичне мистецтво є найбільш поширеним, доступним, а тому і найбільш дієвим засобом розвитку людської суб'єктивності, культури почуттів особистості і творчих здібностей.

У контексті шкільного музичного навчального процесу розвиток творчих здібностей на уроці музичного мистецтва залежить від рівня сформованості загальних музичних здібностей. Поняття «музичні здібності» досить уважно досліджував Б. М. Теплов. Згідно його теоретичних міркувань музичні здібності це – особисті індивідуально-психологічні особливості, у структурі яких поєднуються спеціальні (виконавські, композиторські) здібності і загальні – необхідні для здійснення будь-якої музичної діяльності. До них відносяться: відчуття гармонії, ладу, ритму, музичне мислення з елементами запам’ятовування та відтворення у пам’яті музичного матеріалу, емоційна перейнятливість стосовно музики, наявність музичного слуху (гармонійного, мелодійного), а також слухового уявлення (здатність уявляти висотні і ритмічні співвідношення звуків, оперувати ними у думках), здатності до точного інтонування; психомоторні здібності, образне музичне мислення [6].

Отже, безперечно, між музичними і творчими здібностями існує настільки тісний зв’язок і вплив, що, фактично, вони асимілюються у єдине взаємно обумовлене ціле, яке можна висловити поняттям – музично-творчі здібності.

Музично-творчі здібності вивчаються психологами більше 150 років. Проте й сьогодні немає єдиної точки зору на їх природу, структуру, не існує також основних сталих понять, за допомогою яких психологи описують музичні здібності і обдарування. Аналіз теоретичних джерел з проблеми творчих та музичних здібностей дозволив зробити висновок про багатоаспектність цього питання та недостатню його розробку.

Отже, опрацювавши існуючу вказану теоретичну базу про творчі, музичні і музично-творчі здібності ми зробили певні припущення стосовно їхньої структури і складових. Музично-творчі здібності – це особливі природньо обумовлені і діяльнісно підкріплені властивості особистості, що проявляються через інтерес до музичного мистецтва, оригінальну реалізацію в ідеалістичному (ідеї, образи, теми, зміст і т. д.), теоретично-методологічному (символіка, і структура оперативних одиниць і величин, простеження закономірностей та відхилень у їхньому взаємозв’язку, фіксація цих процесів, способи фіксації), а також прикладному (створення цілісної музичної одиниці – твору чи новітнього виконавського вираження готового твору) аспектах музичної діяльності. Сутність музично-творчих здібностей полягає у повній комплектності складових властивостей, котрі у сукупному поєднанні повністю узгоджуються із запитами стартових творчих пропозицій середовища музики, взаємопоєднуються і взаємодіють з ними, що дає можливість створювати новий, незнаний раніше продукт музичної діяльності.