§ 9. Роки кризи

Серйозно зашкодило американському кіновиробництва телебачення, що було для кіно конкурентом номер один. У другій половині 40-х глядачі стали рідше відвідувати кінотеатри. Дедалі більше людей проводили вечора перед телевізорами, кількість яких з 1948 по 1952 року зросла у США в шістдесят раз. Предмети споживання – побутові електроприлади, автомобілі – продавалися повсюди і своєї доступністю приманювали американців, які за краще тепер витрачається квитка у кіно, а виплачувати внесок за придбану на виплату машину.

Виробництво картин різко зросла. З іншого боку, в 1949 року Верховного суду США виніс вердикт, яким студії позбавлялися права володіти власними кінотеатрами, що робить вони втрачали гарантований прокат. Виробництво кінофільмів – дороге заняття. За цих умов картини перестали окупатися. У 50-і роки виробництво фільмів зменшено вдвічі, багато діячів кіно залишилися без роботи. Кінематографісти залишали кіностудії і ставали незалежними продюсерами і режисерами.

У 1930-х років Голлівуді було вісім великих кінофірм: «Метро-Голдвін-Майер», «Ворнер бразерс», « XX століття Фокс», «Парамаунт», РКО, «>Коламбияпикчерс», «>Юниверсл» і «Юнайтедартистс». Виробничі об'єднання, не котрі входили у ці гіганти, вважалися незалежними. Незалежні продюсери 1930-х, як Волт Дісней і ДевідСелзник, самі фінансували і розраховували свої картини, а їх прокату зверталися до провідним кінофірмам. Так діяли багато незалежні продюсери, які у 40 – 50-і роки.

Незалежний продюсер і режисер Чарлі Чаплін володів великим пакетом акцій компанії «Юнайтедартистс», які займалися прокатом його картин.

Багато режисерів, подібно італійськимнеореалистам, звернулися до насущних проблем суспільства. Вони використовували у своїх картинах історії піти з життя звичайних людей, воліючи знімати типажів і маловідомих акторів. Серед таких фільмів найбільше відомі: «Найкращі роки нашого життя» (1946 рік; продемобилизовавшихся солдатів) Вільяма Уайлера (1902 - 1981), «>Перекрестнийогонь»(1947 рік, присвячений проблемі антисемітизму) ЕдуардаДмитрика, «>Бумеранг» (1947) Еліа Казана (справжнє прізвищеКизанжоглу, народився 1909 року) і «Оголена місто» (1948) ЖуляДассена (народився 1911 року). Дві останні картини торкалися тему криміналу і насильства. Стрічки були різкими тону і мали успіх глядачів.

З американських незалежних російському глядачеві більше інших відомий Стенлі Крамер, фільми якого часто демонструвалися уСоюзе.[22]