§4. Орсон Уеллс

Кінець 30-х – початок 40-х рр. ХХ століття – переломні часи як для вестерну, а насамперед для мови кіно, причому як американського. Німі фільми знімалися короткими кадрами, потім вони з'єднувалися в епізод, а епізоди – в фільм. Під час звуку способи монтажу, що використовувалися в німому кіно, виявилися непридатними. Коли персонажі розмовляли, епізод не піддававсячленению на короткі «шматки», як його називавС.М.Эйзенштейн.Произносимие персонажами фрази тривали довше, ніж «шматки», і виходила плутанина: глядач губився, попри своє невміння визначити, хто з персонажів належать виконувані цей час слова. Але монтаж – основа кіномови; завдяки монтажу кінематограф став мистецтвом. Отже, якщо звукове кіно знецінило колишні форми монтажу, воно, по суті,покусилось за власні основи. Подолати що виникла труднощі вдалося американському режисеруОрсонуУеллсу (1915 – 1985) у самому першому фільмі, поставленому, - «Громадянин Кейн» (1941). Можна сміливо сказати, що цю роботу зробила його класиком кіно.

Орсон ріс вундеркіндом – як інші діти лише вчилися читати, він теж знав напам'ять майже всього Шекспіра. У двадцять двох років він став на чолі театру, що уславився потім своїми новаторськими спектаклями. Уеллс ввійшов й у історію радіо. Він 1938 року інсценував роман знаменитого фантаста Герберта Уеллса «Війна світів» про нашестя інопланетян на Землю у сферірадиорепортажа про їхнє висадці у містечкуГроувер-Хиллс (штат Нью-Йорк). Слухачів охопила паніка, які з працею вдалося погасити.

Голлівуд завжди шукав таланти, тому театральний новатор був у цитаделі кіно. Кілька запропонованих ним задумів було відкинуто, поки вибір не упав на «Громадянина Кейна». Подібно гучногорадиорепортажу, картина теж починається з хроніки.

У величезному замку вигадливої архітектури самотньо вмираєбогач-мультимиллионер – газетний магнат Кейн. У хвилину смерті він мовить загадкові слова «рожевий пуп'янок», і керівник студії документальних фільмів доручає репортерам з'ясувати, що означають це слово. Репортери звертаються до тих, хто не знав Кейна; з розповідей них складається портрет егоїста, котрій існував тільки один закон – власні бажання. Дотримуючись їм, Кейн не вважався ні з ким, розтоптуючи самолюбство навіть найбільш близьких до нього людей. Закохавшись в бездарну оперну співачку, він захотів зробити його примадонною – наймавучителей-итальянцев, спеціально нею побудував оперний театр. Співачка, усвідомлюючи свою неспроможність, опираласяКейну, однак той змусив її співати на сцені на люди, і бідолашна з тріском провалилася.

Вихід фільму на екрани супроводжувався скандалом.Прототипом Кейна був газетний магнат ВільямРендолф Герст, а роман героя картини з оперної співачкою повторював історію взаємостосунків Херста з бездарної акторкою Меріон Девіс, з якої мільйонер намагався зробити кінозірку. Дізнавшись фільм, Герст запропонував керівництву студії відшкодувати Витрати постановку, щоб картина була на угоду. Проте, куди б не звертався Уеллс після скандалу, продюсери ставили умова, що буде суворо контролювати його. Кілька років тому Уеллс виїхав у Європу та провів там більшу частину свого життя, лише раз у раз повертаючись у США. Він зробив ще кілька фільмів, найцікавішими серед яких є «>Процесс»(1962) і «Ф. як фальшивка» (1973), і навіть часто грав у картинах інших режисерів.

Засіб, завдяки якому вона Уеллс подолав стояли перед кіно труднощі, професійною мовою називається глибиною різкості. До «Громадянина Кейна» оператори знімали отжеотчетливими виявлялися лише предмети, які були поблизу камери.

У першому фільмі Уеллса чітко все – і ближній план, і далекий, тобто. тут витримана глибина різкості. Робити подібні кадри значно складніше, оскільки режисер повинен заповнити виразними об'єктами як першому плані, як раніше, але й видиме простір. Таке заповнення зробило непотрібним колишній монтаж коротких «>кусков».[17]