§13. «Чорний фільм»

Кінець 40-х, 50-ті і почав 1960-х років в американському кіно як картинками на громадські теми на кшталт Стенлі Крамера. Велике поширення отримав жанр «чорного фільму».

«Чорним фільмом» називалася особлива варіація кримінального жанру, утверджена в повоєнному кіно. Початок жанру поклала картина Джона Г'юстона (1906 – 1987) «Мальтійський сокіл» (1941; по однойменному романуДешилаХаммета).

Ця перейнята безнадійністю стрічка показувала, що населений лише продажними людьми. У таких творах традиційні американські цінності – любов до сім'ї та батьківщині, чесність з "християнським милосердя – зовсім не від гарантували хепі-енду. З власного духу «чорний» американський фільм нагадував картини німецького експресіонізму 20-х.

>Широкоекранное кіно вигадали у тому, аби відволікти глядачів від телеекранів. Ця технологія розроблялася ще 20-х роках, проте першоїширокоекранной системою стала створена 1952 року «>Синерама». Зображення знімалося втричі плівки, після чого проектувалося на панорамний екран у супроводістереозвука. Студії стали випускати дорогі барвистіфильми-гиганти на біблійні («>Бен-Гур» Вільяма Уайлера, 1959) й історичні теми («Клеопатра» Джозефа ЛеоМанкевича, 1963). Такі картини мали успіх у глядачів, але вони не прижилися: виробництво фільмів було надто дорогим і займало чимало часу.

У 50-і роки серед американських акторів з'явилися молоді яскраві таланти: Мерилін Монро, Елізабет Тейлор (народилася 1932 року), Грегорі Пік (справжнє ім'яЭлдред Грегорі, народився 1916 року),ИнгридБергман(1915 - 1982), Берт Ланкастер (1913 - 1994),Керк Дуглас, Марлон Брандо (народився 1924 року), Джеймс Дін (1931 - 1955). 50-ті роки виявилися «останнім видихом» класичного голлівудського кіно. Наприкінці цього десятиліття майже всі студії втратили незалежність, зайшовши у склад більших міжнаціональнихкинокомпаний.[28]