§2. Ера німого кіно у Голлівуді

Одне з перших видатних кінорежисерів Америки – ДейвідУоркГриффит(1875 – 1948), прозваний сучасниками «Шекспіром екрана» і «батьком техніки кінозйомки». Він ввійшов у історію світового кіно як геніальний режисер і творець нового кіномови. Гриффіта вважали однією з перспективних режисерів Америки: до 1913 року, тобто. не за п'ять років у кіно, він встиг зняти близько п'ятисот стрічок.

Гріффіт розглядав кінокамеру непросто як апарат, який технічно відтворює дію плівці, бо як знаряддя творчості. Експериментуючи з кінокамерою, у кожному зі своїх фільмів він відкривав щось нове: використовував невідомий доти прийом ретроспекції – «повернення минуле»; зраджував відстань і ракурс зйомки; використовував великий план посилення виразності образу; нарощував темп паралельного монтажу і удосконалив перехресний монтаж; застосовував невідомий колись дуже колись; знімав що просувалася камерою, поставивши в швидкомчащуюся автомашину, щоб зняти актора,скачущего конем.

Монтаж.

«Основа кіномистецтва – це монтаж», - говорив знаменитий російський режисер В.І. Пудовкін ще 20-х ХХ століття. Сучасні дослідники знаходять перші монтажні прийоми у братів Люм'єр і Жоржа Мельєса. А родоначальником монтажу в американському кінематографі визнаний ЕдвінСтантон Портер (1870 - 1941). Перепробувавши безліч занять, він у 1896 року вступив працювати у невеличку фірму однієї з винахідників кіно – Томаса Едісона, брав участь у організації першого кіносеансу США, потім продавав апарати Едісона у Центральній та Південної Америці. З 1899 року Портер сам почав знімати короткі сюжети, переважно події громадського життя і вуличні події. Проте пожежа знищила його маленьку студію, і Портер знову у Едісона. Тепер вона працювала постановником і оператором коротких картин. Портер зняв їх безліч, але тільки дві зробили його знаменитим: «Життя американського пожежного» і «Велике пограбування поїзда» (обидві 1903 року).

Творці ранніх кінострічок знімали одне певне дію, поки вистачало плівки в камері, на що інше не відволікаючись. Коли фільми стали довші, почали знімати окремі епізоди («картини», як тоді говорили) і послідовно під'єднувати їх одне до друга. На афішах й у рекламних оголошеннях вказували точної кількості «картин». Нововведення Портера полягала у цьому, що сцени зі однієї «картини» він перемежовував сценами з іншої. Глядач діставав змогу бачити один, то інше дію. Цей прийом потім було названо паралельним монтажем. Іноді ще й називають перехресним. [2]

Гріффіт виховав плеяду видатних кіноакторів: Дороті і Ліліан Гіш, Мей Марш, РобертаХаррона, МеріПикфорд, РічардаБартелмеса та інших.

Він не вимагав від акторів реалістичнішій гри, розуміючи, що надмірна театральна міміка і жестикуляція на екрані недоречні. Деякі з учнів Гриффіта стали згодом відомими кінорежисерами: Еріх фонШтрогейм (повна прізвищеШтрогейм фонНорденвальд), МакСеннетт,Тод Браунінг, Рауль Волш та інших.

З 1907 року Гріффіт працював на студіях «>Байограф» і «Едісон». Пішовши з «>Байографа», перейшов в голлівудськукинокомпанию «>Мьючуел». У 1915 року Гріффіт що з режисерами ТомасомИнсом (1882 – 1924) і МакомСеннетом очолив фірму «>Трайенгл», де під керівництвом поставили близько 40 картин. У 19-му році Гріффіт розпочав випуск фільмів у ролі незалежного продюсера для фірми «Юнайтедартистс», яку організував що з Чарлі Чапліном, Дугласом Фербенксом і МеріПикфорд.

«Народженнянации»(1915) і «>Нетерпимость»(1916) - вершини творчості Гриффіта. Для «Народження нації» Гріффіт поставив карті усе, що в нього було: гроші, зв'язку. І недаремно, успіх виправдався. Президент Вільсон зауважив: « Ось, що таке написати історію світлом!»

«Нетерпимість» за складністю композиційної побудови і монтажу перевершує «Народження нації». Критика назвала фільм «шедевром попри всі часи», «>венчающим іоправдивающим всю школу американськоїкинематографии».[3]

Дейвід Гріффіт – великий режисер. Він зробив внесок в зародження та розвитку кінематографу. Слід пам'ятати, саме з нього ери німого кіно у Голлівуді.