5. Лютнева революція 1917 р. В Петрограді та піднесення національно-визвольного руху в Україні. Створення Центральної Ради. Перші Універсали.

На початку ХХ ст. Україна не мала власної державності, а була розділена між Російською та Австро-угорською імперіями. Революційні події 1917 р. спонукали широкі кола української громадськості до участі в національному та політичному русі.

Перемога Лютневої революції та крах самодержавства в Російській імперії обумовили зміну органів влади та управління в Україні. Про падіння монархії та створення Тимчасового уряду в Києві було офіційно оголошено 1 березня 1917 р. Губернаторів було усунено. Вищою посадовою особою в губернії став комісар Тимчасового уряду, яким звичайно, призначався голова губернської земської управи. На місцях почали створювати громадські комітети, до яких увійшли члени міських дум, підприємці, інтелігенція. У Києві виникла рада об’єднаних організацій міста. Відбулися земські з’їзди, які обрали виконавчі губернські комітети. Паралельно створювалися ради робітничих і солдатських депутатів, до керівництва якими прийшли есери, меншовики, активізувалося громадсько-політичне життя. Оновилися старі, виникали нові українські партії: Товариство Українських Поступовців (ТУП), яке реорганізувалося в Союз українських федералістів-автономістів, соціал-демократи, соціал-революціонери, Українська селянська спілка.

Відроджувалися «Просвіти». Розгорталися кооперативні організації. Були засновані Військова рада, Центральний український кооперативний комітет. З'явилися українські газети, поновили видання «Нової ради». На політичну арену вийшли вже відомі та молоді громадсько-політичні діячі, найвизначнішими серед яких був Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра, С. Єфремов та ін.

В першій фазі революційних подій було скликання Центральною Радою Всеукраїнського Національного Конгресу, що відбувся в Києві 17-21 квітня 1917 р. за участю 900 делегатів (визначив право конституанта за Всеросійськими Установчими Зборами, вимагав автономії України, визначення її території, участі в майбутньому міжнародному конгресі миру; переобрав Центральну Раду у складі 150 членів). Провід Центральної Ради обрано в складі: Михайла Грушевського – голова, Володимира Винниченка й Сергія Єфремова – заступники голови. Конгрес став своєрідними Українськими Установчими Зборами, які перетворили Центральну Раду на революційний парламент. Центральна Рада обрала виконавчий орган – Комітет, який згодом було названо Малою Радою.