logo
ІУ,методичка по болоні,2011-2012

1. Демократичні процеси в Україні. "Відлига".

Після смерті Сталіна 5 березня 1953 р. почалася нова епоха в радянській історії. Загальні зміни у суспільстві були закономірною необхідністю, що розуміла навіть партійна верхівка. Сталінський кат Л. Берія, який на короткий час захопив владу у Радянському Союзі, був скинутий в результаті кремлівського перевороту у червні 1953 р., і керівництво компартією та державою перейшло до рук колишнього першого секретаря КПУ Микити Хрущова. Ця одіозна постать і досі викликає суперечливі думки й оцінки характеру та діяльності Микити Хрущова, який керував СРСР і соціалістичним табором впродовж одинадцяти років. Його доба має метафору "відлига", що стала загальновизнаним політологічним терміном і означає певний відхід від суворої та жорстокої сталінської системи і спроби реформування її у напрямку модернізації і лібералізації.

Однією з характерних рис "відлиги" стала десталінізація суспільства. У лютому 1956 р. на закритому засіданні XX з'їзду КПРС М. Хрущов зробив доповідь про культ особи Сталіна і ліквідацію його наслідків, що справила шокове враження на весь світ. Фігура "вождя всіх народів" і напівбога тепер зображувалася якщо не злочинною, то відповідальною за злочини режиму і людиною сумнівною та негідною. Після з'їзду почалися помітні зміни в суспільному житті: певна децентралізація управління, відхід від директивності, лібералізація цензури, послаблення безглуздої всеохоплюючої секретності, самоізоляції, русифікації. Настав кінець ГУЛАГу. Почалася масова реабілітація репресованих: у 1954-56 рр. в СРСР було реабілітовано майже 8 тис. осіб. З кожним роком посилювалася критика злочинів сталінського режиму; зникав страх і творчий колапс.

Однак цей процес був невпевнений і непослідовний, навіть парадоксальний: реабілітовано ката українського народу, творця голодомору 1932-33 років П. Постишева, а не "розкуркулених" ним українських селян. Більше того, реабілітація жертв сталінських репресій йшла паралельно з новими політичними репресіями. Так, в Україні протягом 1954-59 рр. за "антирадянську діяльність" було репресовано 3,5 тис. чол. Це означало, що підвалини тоталітарного режиму залишалися недоторканними, а почався тільки косметичний ремонт його.