logo
ІУ,методичка по болоні,2011-2012

3. Виникнення дисиденства.

Національно-культурна діяльність молодого покоління, так званих "шестидесятників" ' надихнула на життя нове явище, яке прийнято називати дисидентським рухом. Слово "дисидент" означає "інакомислячий" і розуміється як "людина протестуюча", незгодна з пануючою релігією, ідео­логією, яка виступає за свої права вільно обирати свою віру. Тому синонімом слова "дисидент" є "правозахисник" тобто людина, яка бореться за громадські, релігійні і національні права. Найбільш відомими і авторитетними були російські правозахисники Олександр Солженіцин та Андрій Сахаров.

Дисидентський рух кінця 50-х - початку 60-х років був аморфним і неорганізованим, а коло його дуже обмеженим і вузьким. В Україні налічувалося не більше тисячі активних дисидентів, проте співчувало їм, здається, багато тисяч. Молода інтелігенція жадібно прислухалась до слів Івана Дзюби, Івана Світличного, Валентина Мороза, В'ячеслава Чорновола, Михайла Осадчого, Івана Геля, Василя Стуса. Літературний критик Іван Дзюба чітко висловив свою мету: "Я пропоную... одну-єдину річ: свободу-свободу чесного публічного обговорення національного питання, свободу національного вибору, свободу національного самопізнання і саморозвитку. Але спочатку і насамперед має бути свобода на дискусію і незгоду". Взагалі українські дисиденти були реформістами, а не революціонерами і закликали не до збройної боротьби, а до інтелектуальної.

Перші прояви дисидентського руху відносяться до кінця 50-х років, коли на Західній Україні виникло декілька невеликих таємних груп. Серед них найбільш відома, створена в 1958 році у Львові Левком Лук'яненком - "Українська Робітничо-селянська Спілка" (УРСС). Група мала програму українського національного руху з метою "стати абсолютно ні від кого незалежною самостійною державою з широко розвиненим соціалістичним державним устроєм" та "завоюванням демократичних прав". У 1960 р. члени групи Лук'яненко, Кандиба та інші були заарештовані КДБ і засуджені на тривалі строки ув'язнення.

Іншою формою протесту були робітничі заворушення і страйки, які відбулися у 1963 р. у Кривому Розі, пізніше - страйки портових робітників Одеси, металургів і машинобудівників Дніпропетровська, Дніпродзержинська та Києва. Релігійне дисидентство проявлялося у формі звернень, заяв, прохань і протестів проти порушень свободи совісті і релігійної практики. Попри заборону у 1946 р. греко-католицької церкви, вона не перестала діяти нелегально і навіть мала свою ієрархію. Активізували свою діяльність різні протестантські конфесії і сектанти.

У 1963 р. першим секретарем ЦК КПУ став Петро Шелест, який виявився фрондером і навіть спробував боронити українську мову та економічні інтереси України.