logo
ІУ,методичка по болоні,2011-2012

4. Україна у і-й світовій війні.

19 липня 1914 року спалахнула Перша світова війна, викликана різким загостренням суперечностей між головними капіталістичними країнами. Україна опинилась розділеною між двома ворогуючими угрупуваннями —Четвертним союзом (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія) і Антантою (Англія, Франція, Росія, до яких приєднались Італія, Японія, Румунія, СІ 11Л та інші). Війна була трагедією для України. Українці були змушені брати участь у цій війні з обох боків і, не маючи своєї держави, захищали чужі імперські інтереси: понад 3,5 млн. українців служили в російській армії і 250 тис. чол. — в австро-угорській. До останніх слід додати 2,5 тис. українських січових стрільців, загони яких були сформовані у 1914 році у Львові.

У стратегічних планах воюючих сторін українські землі займали істотне місце. Росія прагнула захопити Галичину, Буковину і Закарпаття, а Австро-Угорщина не тільки хотіла навічно зберегти своє панування в Галичині, Буковині і Закарпатті, а й претендувала на приєднання до своїх володінь Поділля та Волині. Німеччина намагалася розгромити Російську імперію, відторгнути від неї Україну, приєднавши її разом із Прибалтикою, Польщею і Кавказом до складу майбутньої Великонімецької світової імперії.

Як у Росії, так і в Австро-Угорщині та Німеччині розпочалася кампанія маскування несправедливого характеру війни з метою надати їй вигляду національної, оборонної і навіть "вітчизняної" (в Росії). Це фактично розкололо український національно-визвольний рух. Москвофіли Західної України з початком війни утворили в еміграції (у Києві) "Карпато-русский освободительный комитет", який закликав українців Галичини зустрічати російську армію як визволительку.

У Галичині у серпні 1914 року (у Львові) було засновано Головну Українську Раду — міжпартійний блок за участю радикальної, соціал-демократичної та національно-демократичної партій — на чолі з українським політичним діячем К.Левицьким. Головна Українська Рада, спираючись на легіон січових стрільців, звернулася до населення із закликом сприяти австро-угорським військам, боронити конституційний лад Австрійської держави.

У липні 1914 року у Львові (після захоплення Галичини російськими військами переїхали до Відня) група емігрантів із Східної України (Д.Донцов, В.Дорошенко, А.Жук, О.Скоропис-Йолтуховський, М.Меленевський, М.Залізняк та ін.) створила організацію — Союз визволення України (СВУ). Політична програма Союзу передбачала: створення самостійної Української Держави з конституційним монархом, демократичним устроєм, рівноправ'ям і свободою для всіх національностей, самостійною українською церквою. СВУ вважав доцільним співробітництво з Німеччиною і Австро-Угорщиною для досягнення цієї мети Політичні сили, які представляли українців у Росії і на території Лівобережної України, виступили проти такої політики СВУ. Зокрема, ТУП на чолі з М.Грушевським дуже негативно поставилося до таких дій Головної Української Ради і СВУ. ТУП через газету "Рада" закликало українців до захисту Російської держави. На цих же позиціях стояв і С.Петлюра, який в декларації "Війна і українці" виступив на підтримку Росії у війні.

Незважаючи на лояльність українського руху Наддніпрянщини до Російської держави, царський уряд негайно розпочав переслідування українства: було закрито "Просвіту" і українські видавництва, заборонено друкування українською мовою. М.Грушевського вислали до Симбірська, потім — до Казані і Москви, де він пробув до революції 1917 року.

Одночасно почалося переслідування українців у Галичині. Поляки, австрійці й мадяри звинуватили їх у москвофільстві (в симпатіях до Росії), тисячі людей опинилися в концтаборах.

Основним тереном воєнних дій Першої світової війни стали західноукраїнські землі, зокрема в Галичині розгорнулися найбільші битви. Спочатку, в результаті наступу російських військ, на вересень 1914 року ними була зайнята більша частина Галичини і майже вся Буковина. Російська адміністрація, що прибула до Галичини на чолі з генерал-губернатором графом О.Бобринським, здійснювала насильницьку русифікацію, було закрито всі українські установи, переслідувалась греко-католицька церква, заарештовано митрополита А.Шептицького, понад 12 тис. діячів місцевої інтелігенції було депортовано до Сибіру.

Взимку 1914-1915 років війська Південно-Західного фронту вели кровопролитні бої за Карпати. У березні 1915 року було взято фортецю Перемишль. Але у квітні розпочався контрнаступ німецьких і австро-угорських військ. З відходом російської армії відбувалося масове виселення з Галичини українців та євреїв. Села палили, щоб нічого не залишити військам ворога. До осені 1915 року російська армія була змушена залишити Польщу, Литву, Буковину, значну частину Галичини, частину Латвії та Білорусії. Навесні 1916 року командуючим російським Південно-Західним фронтом було призначено генерала Брусилова, який знову провів успішний наступ російських військ у Карпатах. У результаті "Брусиловського прориву" армія Росії зайняла Чернівці, Коломию, Луцьк та ін. Австро-угорські війська втратили близько 1 млн. чол., у полон потрапило 400 тис. чол. Втрати російської армії склали близько 0,5 млн. чол. На цьому наступальні операції в Україні військ Південно-Західного фронту припинилися. На кінець 1916 року на фронтах, у тому числі й на Південно-Західному, почалися позиційні бої.

Затяжна війна, що йшла з перемінним успіхом, призвела до глибокої економічної кризи в усій Російській імперії і особливо в Україні. Назріла криза промислового виробництва, обсяг якого скоротився на 30-50%. В Україні до січня 1917 року погасло 36 доменних печей, на 1 млн. 880 тис. десятин скоротилися посівні площі, на 200 млн. пудів знизився врожай зернових у порівнянні з 1913 р., почалися перебої з продовольством, інфляція. Виникли проблеми в роботі транспорту. Війна продемонструвала повну нездатність існуючої влади вирішити проблеми фронту і тилу. Це прискорило створення революційної ситуації, що знайшло вияв у посиленні антивоєнних виступів.

Таким чином, на початок 1917 року воюючі сторони опинилися на межі виснаження. Особливої гостроти досягла напруженість у Росії, де тягар війни подвоював недоліки відсталого, прогнилого й негнучкого режиму збанкрутілого царя Миколи II.