logo
ІУ,методичка по болоні,2011-2012

10. Лівобережна Україна в складі Російської держави. Гетьманщина. Події північної війни 1700-1721 рр. В Україні.

Лівобережна Україна в складі Російської держави складалася з території нинішніх Чернігівської, Полтавської, частини Сумської, Харківської областей та називалася Малоросією, або Гетьманщиною. Як і в Росії верховна влада належала російському царю. Здійснювалася до 1663 року через Канцелярію в малоросійських справах Посольського приказу, а з 1663 року – через Малоросійський приказ. Військовими й адміністративно-територіальними одиницями були 10 полків, на чолі яких стояли полковники, призначені формально гетьманом при узгодженні з царським урядом. Полки розділялися на сотні. На чолі управління стояв гетьман, що обирався на Генеральній військовій раді і затверджувався царським урядом. У 1678 році рада обрала гетьманом І.С. Мазепу (1632-1709 рр.). Історичний портрет гетьмана Мазепи варто більше детально розглянути, використовуючи реферативну форму «Гетьман Мазепа – герой або зрадник».

Розглядаючи питання української політики царизму, треба зазначити, що в міру зміцнення феодального землеволодіння, поширення товарно-грошових відносин підсилювалася експлуатація, зросли повинності селян. З кожним роком зменшувалася кількість вільних військових і рангових маєтків, суспільних земель, зростала кількість закріпачених дворів. Царський уряд, запроваджуючи на Україні російські порядки, ввів в 1776 році подушний податок, тобто з кожної особи чоловічої статі. А указом від 2 травня 1783 року Катерина ІІ юридично оформила кріпосне право в Україні. У 1785 році, задовольняючи настійні вимоги козацької старшин, юридично зрівняла їх у правах із російським дворянством. Ранги козацької старшини були переведені на російські чини.

Щодо ліквідації Запорізької Січі слід зазначити на ряд чинників, що змусили царський уряд на цей крок. По-перше, після поразки селянської війни під керівництвом Е. Пугачова було поставлено під безпосередній царський контроль усе козацтво, що показало себе активною силою антифеодальної боротьби.

По-друге, Січ, яка тривалий час залишався форпостом на межі з Кримським ханством, після кримської війни 1774 р. втратила своє значення.

По-третє, суперечки усередині козацької верхівки, значно прискорили ліквідацію Січі.

23 квітня 1775 року було прийняте рішення про розпуск Січі. Козацький гарнізон був розпущений, частина козаків утекла в межі турецьких володінь, де утворили Задунайську Січ. Козацька старшина одержала у царській армії офіцерські чини і земельні володіння. Із серпня 1775 року вийшов царський наказ про ліквідацію Запорізької Січі.