7) Остряниця, Скидан, Гуня (1638 р.)

Повстання послідовників Павлюка на Лівобережжі, де діяли загони Богдана Кизима та його сина Кизименка, продовжувалося до січня 1638 р. Не вважали справу програною й запорожці, чиї загони під проводом гетьмана Якова Остряниці, Карпа Скидана й Дмитра Гуні у березні 1638 р. рушили вглиб Лівобережжя. Ними пули зайняті Кременчук, Хорол, Омельник. Після цього повстання спалахнуло з новою силою. Його організатори розіслали універсали навіть на Волинь, Поділля й Покуття.

На початку квітня повстанці (12 тис.) стали укріпленим табором під Говтвою. Сюди ж підійшло коронне військо (12 тис.) під командуванням брата польного гетьмана Станіслава Потоцького. Польські хоругви були розбиті і відступили до Лубен, де їх зміцнили 5-тисячним загоном Яреми Вишневецького. Протягом травня точилися бої польських підрозділів із загонами повстанців. Під час запеклої битви під Жовнином Я.Остряниця зазнав поразки, втратив надію на успіх і з частиною козаків перейшов кордон Московії, поселившись на Слобожанщині. (Тут він був убитий 164І р. під час козацького заворушення).

Однак більшість повстанців не припинила боротьби. Новим гетьманом обрали Дмитра Гуню. Заклавши табір у гирлі Сули над Старцем (неподалік Градизька), повсталі (близько 20 тис.) ще майже два місяці (червень-липень 1638 р.) билися з коронними військами, які тепер очолював Микола Потоцький. Карпо Скидан спробував прорватися до обложених, але його загін було знищено, а сам він потрапив у полон. Нестача пороху й продовольства виснажила обидві сторони. Під час переговорів Д.Гуня, побоюючись зради, вирвався з табору й повернувся на Запоріжжя (У 1640 р. він очолив похід на Крим, подальша його доля невідома) 7 серпня повстанці припинили спротив.

Унаслідок капітуляції козацьке військо зобов'язалося здати зброю й військові клейноди. На початку грудня 1638 р. в урочими Маслів Став козацтво прийняло нав'язані йому умови угоди, н основі якої лежала ухвалена навесні сеймом "Ординація Війська Запорозького, що перебуває на службі у Речі Посполитої" Козацький реєстр зменшувався до 6 тис. чол., козаки, не внесеш до реєстру, оголошувалися кріпаками, ліквідувалася виборність козацької старшини. На чолі козацького війська відтепер мав стояти польський комісар, а на посади полковників і осавулів могли призначатися винятково польські шляхтичі. Козакам дозволялось селитися тільки у прикордонних містах. Міщанам і селянам заборонялося вступати в козаки і навіть віддавати своїх дочок заміж за козаків. На Січі мала постійно перебувати залога з реєстровців.

Після цього польському панству здавалося, що козаччина остаточно приборкана і взята в такі шори, що вже ніколи не здужає здвигнутися. В офіційних колах говорили про "золотий спокій", шляхетські поети оспівували настання для Речі Посполитої "золотих Сатурнових часів", коли навіть зовні здавалося, що республіка вступила в пору свого найвищого розквіту. Одначе "золоті" часи з катастрофічною швидкістю обернулися на "залізні". У збунтованих масах вирувала ще величезна енергія. Протягом 10 років відбувалося накопичення сил для грандіозного вибуху 1648р., який став для Речі Посполитої фатальним. Козацькі війни 1625-1638 рр. стали також однією з причин того, що Польща не змогла активніше виступити на боці Католицької ліги у Тридцятилітній війні 1618-1648 рр. і табір контрреформації зазнав поразки. Чимало козаків (10-12 тис.) брали безпосередню участь у цій війні, відігравши значну роль на її певних етапах та в певних кампаніях.