logo search
Uchebnik_Kulturologiya

Соціокультурні функції мистецтва

Проблема соціокультурних функцій мистецтва є однією з найбільш фундаментальних проблем естетики. Сутність мистецтва найбільш виразно проявляється в його функціях, ролі, яку воно виконує в суспільстві. Є різні підходи до типології функцій мистецтва. Найбільш цікавими та обґрунтованими можна вважати підходи відомих дослідників філософських проблем культури і мистецтва Юрія Борисовича Борєва та Мойсея Самійловича Кагана.

Виходячи з ролі мистецтва в житті людини та суспільства, Ю.Б.Борєв дає наступну класифікацію його функцій:

- суспільно-перетворююча (мистецтво як діяльність) – мистецтво на основі переробки життєвого матеріалу створює образи “нової дійсності”, котрі ідейно-емоційно впливають на людей, орієнтуючи їх світосприйняття, мислення та соціальну поведінку;

- пізнавально-евристична (мистецтво як знання та просвіта) – твори мистецтва завжди втілюють та несуть певне знання, формують нові горизонти бачення життя;

- прогностична (“кассандрове начало”, або мистецтво як передбачення) – у творах мистецтва часто має місце інтуїтивно-цілісне передчуття майбутнього, образно-емоційне уявлення про нього, доповнюючи або навіть випереджаючи наукове передбачення;

- інформаційно-комунікативна (мистецтво як спілкування та повідомлення) – мистецтво завжди є повідомленням та спілкуванням, воно служить засвоєнню індивідом суспільного досвіду (історичного, національного); створюючи ідеї-символи загальнолюдських цінностей, воно сприяє залученню індивідів до культурних надбань людства;

- виховна (мистецтво як катарсис) – мистецтво формує цілісну особистість, структуру відчуттів та думок людей, загальний емоційний настрій на життя; особлива дієвість мистецтва пов’язана з катарсичним впливом його на читача чи глядача, котрий співпереживає героям художнього твору, ототожнюючи себе з ними;

- сугестивна (мистецтво як навіювання) - мистецтво нерідко діє немовби гіпнотично, може формувати впевненість перед битвою, священний страх, закликати до певної дії, мобілізуючи сили та здібності людей;

- естетична (мистецтво як формування творчого духу та ціннісних орієнтацій) - мистецтво формує чуттєвість людини, здатність бачити життя крізь призму образності, уявлень про прекрасне та потворне, формує естетичні смаки, ідеали;

- гедоністична (мистецтво як насолода) - як художня творчість, так і сприйняття художнього твору несуть людині безкорисливу радість, задоволення від відкриття та співпереживання гармонії і довершеності.

- компенсаторна (мистецтво як психотерапія) – оскільки людина не завжди має можливість реально змінити своє життя у бажаному плані, у неї виникає потреба у мистецтві як особливому засобі, що дозволяє перетворити життя символічно, ілюзорно відновити у сфері духу гармонію, втрачену чи недосяжну у реальності.

З більш детальною характеристикою цих функцій мистецтва можна ознайомитись в роботі: Ю.Борев. Эстетика. М., 2005, с.218-238.

М.С.Каган, характеризуючи два основних рівні функціонування соціокультурних систем, до яких відноситься і мистецтво, виділяє два основних рівні функціонування: зовнішній – вплив мистецтва на людину, суспільство, культуру, природу та інші сфери людської життєдіяльності та внутрішній - взаємодія підсистем самого мистецтва. Керуючись системним підходом, Каган М.С. характеризує функціональні стосунки мистецтва як складової культурного виміру людського буття по відношенню до природи, суспільства, людини, культури і до самого себе як специфічного культурного явища.

Розглянемо особливості кожної з цих функціональних орієнтацій мистецтва.

Функції мистецтва по відношенню до людини

Проблема відношення мистецтва до людини має два масштаби: історичний і біографічний. Історичний масштаб проявляється в тому, що мистецтво з самого початку виступало засобом олюднення людини – відривало її від тваринного стану, підносило над суто біологічними, утилітарними практичними потребами. Вивчення вже первісного мистецтва свідчить про те, що мистецтво од самого початку одухотворювало, облагороджувало людину, активно розвивало в ній духовні потенції. Ступінь приналежності людини до мистецтва протягом усієї історії розвитку культури характеризувала загальний рівень її духовного розвитку, рівень естетичної сприйнятливості та здатність людей не обмежуватися лише задоволенням фізіологічних потреб. Тому слід наголосити, що мистецтво по відношенню до людини здійснює функцію розвитку її духовного потенціалу. І мистецтво розвиває духовність людини цілісно, впливаючи як на почуття, так і на мислення та волю. Ця функція по відношенню до окремої особистості знаходить свій прояв у реалізації потреби людини до духовного самовизначення, до здобуття самоусвідомлення. Нездатність мистецтва задовольнити цю потребу призводить до «знеособлення» людини. Завдяки мистецтву ми здатні розширити межі власної свідомості, і відповідно - залучитися до досвіду, накопиченого людством протягом усього свого розвитку.

Потреба в мистецтві кожної окремої особистості є насамперед естетичною, оскільки виражає прагнення людини переживати радість, задоволення, насолоду від досконалості художніх творінь. Ця функція мистецтва здійснює сильний зворотний вплив на цю потребу, розвиваючи та вдосконалюючи її.

Функції мистецтва по відношенню до суспільства

У своєму відношенні до суспільства мистецтво виступає як засіб зміцнення суспільних зв’язків між людьми. Вже в первісній культурі формується складна і розгалужена система обрядів, що регулювали морально-релігійні стосунки людей. Це мисливські і землеробські танці, ритуали, обряди ініціації, весільні та похоронні церемонії, що являли собою своєрідні драматизовані дійства, що викликали до себе певне емоційне відношення. З цього часу і на протязі усієї історії людства ця художня обрядовість надавала різним соціальним відносинам естетичну привабливість, величність, поетичність. Ця суспільно-організуюча функція передбачає надання естетичного виміру соціальним діям людей, тим самим формуючи свідомість людини у відповідності з потребами і ідеалами суспільства. Серед видів мистецтв, що відповідають цим настановам, особливо слід підкреслити монументально-декоративні, побутові форми музики і танцю, що орієнтуються на безпосередню емоційну забарвленість групової поведінки людей.

Ця функція проявляється також в тому, що мистецтво задовольняє потребу духовного залучення особистості до соціуму і тим сприяє її формуванню як носія ансамблю відповідних соціальних ролей, соціалізує індивіда. Якщо тварина вже від народження одержує “правила” своєї поведінки, записані у її генетичному коді, то людина, з’являючись на світ, лише завдяки суспільству і культури формує свій світогляд, ідеали, принципи поведінки. Тобто мистецтво, як і культура в цілому, задовольняє ті потреби людей, що виходять за рамки вітальності і формує в кожному індивіді власне людські якості, прилучаючи його до роду, олюднюючи його в буквальному смислі.

Мистецтво створює образи позитивних героїв, що уособлюють модель потрібної суспільству соціальної поведінки і свідомості. Слід підкреслити, що лише реалістичне мистецтво здатне виконати цю функцію. Сучасне ж мистецтво, що орієнтується на абстрактні форми зображення, принципово не здатне на це, що дає підставу деяким дослідникам відмовляти сучасному мистецтві у здатності формувати і віддзеркалювати духовний потенціал особистості і суспільства. Так, М.С. Каган схиляється до думки, що спроби сучасного мистецтва відволіктися від вирішення цих задач - свідчення того, що ідеалом сучасного мистецтва виступає «асоціальна особистість». До обговорення цієї проблеми ми повернемося у наступних розділах.

Функції мистецтва по відношенню до природи

Мистецтво здатне впливати не лише на людину і суспільство, але й на саму природу. Воно не лише зображує природу, але і перетворює її – як в уяві, так і в реальному матеріальному бутті, прикладом чого, зокрема, виступає садово-паркове мистецтво. Мистецтво, оптимізуючи стосунки людини з природою, зображуючи її за допомогою художніх методів, вносячи в неї новий вимір краси, формує у людини естетичне відношення до природи.

Дана функція суттєво змінюється на протязі усієї історії. Наприклад, в Середньовіччі християнство культивувало зневагу до природи, а в епоху Відродження вже переважає захоплення її гармонією і величчю. Це й визначило різні підходи мистецтва по відношенню до природи. Слід зазначити, що утилітарний погляд на природу, характерний для першого етапу історії капіталістичного суспільства, що призвів до екологічної кризи, поступово змінюється усвідомленням потреби до встановлення гармонійних стосунків природи і людини. Це знайшло відображення в новій програмі художньої діяльності - екологічній естетиці.

Функції мистецтва стосовно культури

У відношенні до культури мистецтво виконує функцію її самосвідомості, здатне виступати дзеркалом культури, її автопортретом. Мистецтво здатне виступає “кодом” кожної конкретної культури у процесі спілкування з іншими культурами. Яскраво відображаючи особливості кожної культури у її історичній, національній, соціальній модифікації, воно дозволяє розкривати “душу” певної культури усім іншим культурам, як сучасним, так і майбутнім. Через мистецтво певної епохи, іншої культури ми входимо у саме серце цієї культури і не просто її пізнаємо, а емоційно, особистісно осягаємо її, вступаючи з нею в діалог. І в ході цього спілкування через мистецтво кожна культура глибше усвідомлює себе, свою унікальність, а також схожість з іншими культурами.

Кожна людина, зазначає М.С.Каган, знає з власного досвіду, що залучення до іншої культури, далекої в історичному, етнічному або класовому відношенні, здійснюється, в першу чергу, через ворота мистецтва, увійшовши в які вона починає відчувати її своєрідність, її аромат, її неповторну чарівність. Ось чому таким важливим є мистецтво в сучасному світі, коли діалог культур стає імперативом сьогодення.

Функції мистецтва по відношенню до власних потреб

Потребою самовдосконалення обумовлена функція мистецтва стосовно самого себе, виступаючи естетичним регулятором власного розвитку. В цьому сенсі в історії мистецтва ключовим є поняття “класика”, яке означає визнання нащадками неминущої цінності певного етапу художнього розвитку, з якого мистецтво наступних епох черпає досвід великої естетичної сили. Окрім рівняння на класику, іншим аспектом саморегуляції мистецтва є самооновлення. Ці дві тенденції – традиціоналістська та інноваційна - завжди присутні в розвитку мистецтва.