Соціокультурні передумови виникнення культурології

Культурологія є відносно новою галуззю наукового знання, її формування відбувається на зламі ХІХ-ХХ століть. Саме в цей історичній період людство вперше відчуло реальну загрозу власному існуванню на Землі. Після завершення Другої світової війни стало очевидним, що міжнародне співтовариство повинно вирішити ряд глобальних проблем, які впливають на життєві інтереси всього людства в цілому:

- збереження і зміцнення миру, запобігання загрози війни із застосуванням зброї масового знищення;

- подолання екологічної кризи, пов’язаної з ката-строфічними наслідками людської діяльності;

- встановлення справедливого порядку в економічних відносинах між народами;

- забезпечення збалансованого росту народонаселення;

- захист здоров’я людей від особливо небезпечних масових захворювань і від негативних наслідків науково-технічного прогресу;

- забезпечення зростаючих потреб світового госпо-дарства в енергії і природних ресурсах тощо.

В умовах глобалізація сучасного світу, що передбачає активні контакти між представниками різних культур і релігій, виникають проблеми можливого нерозуміння та несприйняття інших культурних цінностей. Зокрема, можливі прояви етичного релятивізму, що призводить до втрати основних загальнолюдських цінностей та норм культури. Розвиток сучасної цивілізації породжує такі явища як руйнування традиційного укладу життя; кризу особистості, що життєво дезорієнтує поведінку людини і формує деструктивні моделі поведінки (насилля, наркоманія тощо); появу та розповсюдження феномену масової культури. В цих умовах відбувається пошук механізмів адаптації людини до світу, що став техногенним та інформаційно перенасиченим, загрозливим та ворожим людині.

Всі ці прояви соціального життя ХХ століття не могли не привернути особливої уваги науковців до сфери культури, питань конструктивних шляхів її збереження та розвитку. Вирішення цих проблем виявилось неможливим без спеціальної галузі культурологічного знання, котре сприяло б процесам визначеності людини у сучасному світі, розкривало б причетність людини до перебігу історичних подій та традицій минулих епох, пропонувало б їй адекватні уявлення про цінності та норми культурного буття. Це і зумовило появу нової сучасної наукової дисципліни – культурології, котра носить і практичний характер, сприяючи формуванню таких соціокультурних орієнтацій людського буття, які б забезпечили подальший розвиток та збереження культури.

Культурологія, виступаючи як особлива галузь гуманітарного знання, характеризується багатоплановістю і синтезує в собі результати досліджень різних сфер культури, зокрема, етнографії (від грець. ethnos – плем’я, народ) – науки, що вивчає культуру та побут народів світу, окремих племен. Значні успіхи цієї науки наприкінці ХІХ – початку ХХ століття, накопичення численних даних про різні культури неєвропейських народів, стали також важливим чинником появи культурології.

Сама етнографія як наука починалась у ХІХ столітті із вивчення малих безписьменних та доіндустріальних суспільств, іменованих примітивними у протиставленні їх цивілізованому світу. Перший професійний етнографічний опис – “Ліга ірокезів” належав американському історику та етнографу Льюісу Генрі Моргану (1818-1881), який детально описував політичне життя, ритуали, матеріальну культуру ірокезів та їх культурні контакти з білим населенням. Велике значення мали також дослідження американського лінгвіста, етнографа та антрополога Франца Боаса (1858-1942), який вивчав культуру індіанців і ескімосів та англійського етнографа та соціолога Броніслава Малиновського (1884-1942), котрі наполягали на ретельному вивченні специфіки окремих культур. Малиновський вважав культуру універсальним феноменом, стверджуючи, що культури принципово порівнянні і що їх порівняльний аналіз дозволяє відкрити універсальні культурні закономірності. Він надавав великого значення збиранню емпіричного матеріалу в “польових” умовах з метою зрозуміти чужу культуру, побачити її із середини, очима людини, що живе в цій культурі. Серед видатних етнографів слід відзначити також російського вченого М. М. Міклухо-Маклая (1846-1888), який вивчав корінне населення Південно-Східної Азії, Австралії, Океанії, в тому числі папуасів Нової Гвінеї, виступаючи проти расизму і колоніалізму.

Саме етнографи виступили серйозними противниками європоцентризму, криза якого стала ще одним важливим чинником виникнення культурології. Європоцентризм – це світоглядна установка, відповідно до якої Європа із властивим їй духовним укладом є центром світової культури і цивілізації, зразком для всіх інших народів. Згідно європоцентристській точці зору, Європа, Захід з їх історією, політикою, культурою, мистецтвом являють собою єдину і безумовну цінність, яка протистоїть «неправильності” і “нерозвиненості” східного світу. З різкою критикою європоцентризму, поряд з видатними вченими-етнографами, наприкінці ХІХ - початку ХХ століття виступили також і видатні культурологи О.Шпенглер та А.Тойнбі.

Таким чином, ми визначили основні передумови виникнення культурології як наукової дисципліни.