Мистецтво

Абстракціонізм — напрямок у мистецтві XX в., у якому добуток вибудовується винятково з формальних елементів: лінія, колірна пляма, конфігурація. Виник у 1910-х рр., після Другої світової війни став домінуючим напрямком у мистецтві країн Західної Європи і Північної Америки. Найбільші представники: В. В. Кандинский, К. С. Малевич, П. Мондріан.

Абсурдизм (від лат. absurdus - той, що фальшиво звучить) - художній світогляд, який базується на екзистенціалістській ідеї безсенсовості людського буття.

Авангардизм (авангард) (від франц. avant - попереду та garde — стража) - сукупна назва художніх тенденцій, більш радикальних, ніж модернізм. Поява авангардизму пов’язується з виникненням в образотворчому мистецтві початку XX ст. фовізму і кубізму, для яких були характерні протиставлення усталеним традиціям і стереотипам творчості, спрямованість на радикальне перетворення людської свідомості, естетичну революцію.

Академізм — напрямок, що утворився в художніх академіях XVI-XIX ст., засноване на академізації (перетворенні в норму, зразок і основу) художньої школи певного напрямку.

Ампір — стиль 1-й третини XIX в. у країнах Європи, що завершує фаза еволюції класицизму.

Андерграунд — підпільна культура як складова частина так називаної контр культури; виник у США, в СРСР став позначенням співтовариств художників, що представляють не визнане владою мистецтво.

Архітектурні ордери – певне сполучення складових стояково-балкової конструкції будівлі та їх художня обробка. Архітектурний ордер складається з трьох основних частин: колони, її підніжжя — стилобата й антаблемента, що спирається на колону. Колона (крім доричної) має базу і завершується капітеллю. Антаблемент складається з архітрава, фриза й карниза. Ордерна система склалась у Давній Греції і основні ордери отримали назву отримали назву від племен і областей - доричний, іонічний, корінфський. Він відповідав прагненню греків осмислити світ як закономірну систему, в якій голо місце займає людина. Ордерні принципи допопогли створити ясний за структурою архітектурний образ, виробленню співмірних людині архітектурних масштабів, організації простору, що відповідала природному буттю людей.

Базиліка (гр. — царський дім, палац) — витягнута прямокутна в плані споруда, розділена впродовж колонами на 3-5 частин – нефів (кораблів); середній неф вищий за бокові; у формі базиліки будували християнські храми.

Бароко (від італ. barocco) — стиль, що зародився наприкінці XVI ст. в Італії, у Європі був розповсюджений до початку XVIII ст., у Латинській Америці, почасти в Північної Америці й Азії — у XVII-XVIII ст.; основна риса — синтетичність; мистецтво бароко відрізняється пишністю, динамізмом, екзальтацією образів.

Боді-арт (англ. body-art — мистецтво тіла) — один з модерністських напрямів, представники якого розглядають власне тіло як матеріал і об’єкт художньої творчості, розмальовують його, роблять надрізи, вдаються до демонстрації рі­зних поз.

Ваганти (від лат. vegans — блукаючий) - в XII-XIV ст. мандрівні актори країн Західної Європи, що виконували антиклерикальні пісні та вистави.

Веризм — напрямок в італійському живописі кінця XIX ст., його принципи сформувалися під впливом теорії французького натуралізму. Найбільші представники: Ф. П. Мікетті, Дж. Пелліцца да Вальпело, В. Вела.

Гіперреалізм (від гіпер — підвищення, надмірність і реалізм) — течія в образотворчому мистецтві США і Європи, що використовує кольорову фотографію або муляж для відтворення окремих фрагментів дійсності. Представники: Д. Едді, М. Морлі, Ч. Клоуз та ін.

Готика — стиль, що виник у середині XII ст. Замінила романський стиль, у XV-XVT ст. поступилася місцем Відродженню. Успадкувала і розвинула релігійно-культовий ієрархічний характер, ірраціоналізм і символіко-алегоричний характер мислення. Її риси: органічний зв’язок образотворчого мистецтва з архітектурою й інтер’єром, складність і ритмічне багатство композиції, натхненність і піднесеність образів. Пізня готика («пломеніюча») разом з ускладненням і підкресленим вертикалізмом декору вносить риси індивідуальності, більше інтимності і світської вишуканості.

Граффіті (італ. graffiti — видряпини) — рух у мистецтві, що виникло в молодіжній культурі США і поширилася в Європі 1960—1970-х рр. Граффіті — мистецтво вулиць, і художники, в основному молоді люди, використовують як матеріал різнобарвні спреї (фарби в балончиках). Роль полотна відіграють стіни будинків, суспільний транспорт, забори. Деякі представники цього напрямку малюють різнобарвними крейдами, наприклад Кейт Харінг.

Дадаїзм (від фр. dadaisme от duda — коник, в переносному значенні - дитячий лепіт) - модерністська течія в літературі й образотворчому мистецтві Західної Європи початку XX ст., попередник сюрреалізму. Характерні риси: антиестетизм, зумисний приміти­візм. Проіснував від 1915 до 1922 року. Дадаїзм був різкою реакцією на снобізм і консервативність художнього істеблішменту: дадаїсти використовували всі можливості своєї уяви, аби викликати обурення в буржуазії. Найбільші представники: М. Дюшан, Ф. Пікабія, X. Арп та ін.

Декадентство (від лат. decadentia – занепад) – загальне найменування кризових явищ європейської культури кінця ХІХ - початку ХХ століття, відзначених настроями безнадійності, несприйняття життя, упадку, мотивами смерті і небуття, культом краси, необмеженої свободи особи і творчості. Основні представники – поети Поль Верлен, А.Рембо, К.Бальмонт.

Експресіонізм (від лат. expressio - вираз) - напрям у літературі та мистецтві початку XX ст., що проголосив єдиною реальністю суб’єктивний духовний світ людини, а його вираз - головною метою мистецтва. Живопису експресіонізму притаманні пристрасність, напруга та глибокий індивідуальний підхід до картини, яка служить засобом виразу емоцій. Представники: Бекман, Мунк, Шіле та ін. В межах експресіонізму виникли перші твори абстрактного мистецтва (В. Кандінський).

Звіриний стиль — тип давнього і середньовічного орнаменту, що сягають тотемного шанування звіра-прабатька. Був розповсюджений у скіфів, саків, алтайців, фракійців, сарматів у I тис. до н.е., у кельтів і германців — у 1 тис. н. е., у середньовічному російському мистецтві (головним чином у книжковій мініатюрі).

Імпресіонізм — напрямок у мистецтві кінця ХІХ - початку XX ст. Його представники прагнули неупереджено і природно відобразити навколишній світ і повсякденне життя в їхній рухливості і мінливості, передати свої скороминущі враження. Найбільші представники: Е. Мане, К. Моне, О. Ренуар, А. Сіслей. К. Піссаро, П. Сезанн, Е. Дега.

Караваджизм — художній напрямок, характерний для початкового етапу розвитку реалістичного живопису XVII ст. Основна риса — монументалізація повсякденного світу за допомогою світлотіньових контрастів. Створений Караваджо і його послідовниками: О. Джентілескі (Італія), X. Ріберою (Іспанія).

Кінетичне мистецтво (гр. kinemos — руховий, рушійний) — напрям у західному мистецтві 50-60-х рр. XX ст.; представники цього напряму намагалися створювати рухомі конструкції, вдавалися до світових ефектів.

Кітч (нім. Kitsch — дешева продукція, несмак, verkitschen — дешево продавати) - напрям у сучасній культурі, розрахований на масового споживача, що характеризується примітивністю, безідейністю, розважальністю; масова продукція, позбавлена смаку і розрахована на зовнішній ефект.

Куртуазна література (від фр. — ввічливий, люб’язний) — придворно-лицарська література у Франції і Німеччині, спрямована своїм змістом проти аскетичної, церковної літератури; оспівувала лицарське кохання, служіння Дамі, приго­ди і подвиги лицарів.

Лібрето - 1) словесний текст великого музично-вокального твору (опери, оперети тощо); 2) план сценарію балету або кінофільму; 3) короткий виклад змісту опери, балету тощо, який зазвичай видається окремою книжечкою.

Маньєризм (італ. manierismo — манера, стиль) - стильова течія XVI - початку XVII ст. в європейській літературі й образотворчому мистецтві, яка відобразила кризу гуманістичної культури Відродження. Для неї характерні екзальтація та гіперболізм, суб’єктивізм, ускладненість, деформація пропорцій.

Класицизм — стиль і напрямок у мистецтві XVII - поч. XIX ст., що звернувся до античного мистецтва і мистецтва Високого Відродження, як до зразка. Йому притаманні врівноваженість, чіткість, пластична ясність і гармонійність. Найбільші представники: у живописі — Н. Пуссен, Ж. Л. Давид, Ж. О. Д. Енгр; у російській скульптурі — Ф. Ф. Щедрін, І. П. Мартос.

Комедія — вид драми, у якій дія і характери трактовані у формах комічного. Як і трагедія, народилася в Давній Греції з обрядів, що супроводжували ходи на честь бога Діоніса. Комедія, тверезо досліджуючи людську природу, висміювала пороки й омани людей. Кращі зразки цього жанру відрізняються безкомпромісністю аналізу, гостротою і сміливістю у висміюванні пороків суспільства.

Концептуальне мистецтво (концептуалізм) — напрямок в авангардизмі, що виник у 60-х роках ХХ ст. Особливість полягає у відмові від втілення ідеї в матеріалі. Концептуалстські об’єкти існують у вигляді нарисів, проектів, текстів; предметом споглядання є уявна форма. Найбільш впливове об’єднання - англійська група «Мистецтво-мова».

Критичний реалізм — напрямок у мистецтві Європи й Америки, що виник в середині XIX ст. Орієнтований на безпосереднє зображення повсякденного життя людей. Найбільші представники: О. Домьє, Г. Курбе та ін.

Кубізм — напрямок у французькому мистецтві в початку ХХ століття. Характерною є домінування в картинах прямих ліній, граней і кубоподібних форм. Найбільші представники: П. Пікассо і Ж. Брак.

Мавританське мистецтво — стиль, що сформувався в результаті злиття художніх традицій Арабського халіфату, берберів і вестготів. В орнаментах віртуозно виконані складні композиції геометричних і рослинних візерунків, написів.

Мелодрама — п’єса з гострою інтригою, перебільшеною емоційністю, різким протиставленням добра і зла, морально-повчальною тенденцією; виникла наприкінці XVII ст. у Франції.

Метафізичний живопис - напрямок в італійському мистецтві, що виник в 1916 р. як реакція на радикальний антитрадиціоналізм футуристів. Картини «метафізиків» сповнені натяків, асоціацій, літературних і міфологічних відсилань. Найбільші представники: Дж. Де Кіріко, К. Карра, А. Савіньо.

Модерн — стиль у Європі й Америці наприкінці ХІХ - початку XX ст. (інші назви — ар нуво, югендстиль, сецессіон, ліберті, модернісмо). Нерозділеність жанрів і видів мистецтва в рамках модерну приводила до відродження типу художника-універсала. Для живопису модернізму характерні площинність, орнаментальність цілого з включеними в тканину твору іліюзіоністичними і натуралістичними деталями. Скульптура модернізму відрізнялася плинністю форм і примхливістю силуету. Найбільші представники: Г. Клімт, Е. Мунк, М. Дені, М. А. Врубель, В. М. Васнецов.

Наївне мистецтво — включає образотворчі види народного мистецтва, творчість художників-самоучок, самодіяльне мистецтво.

Натуралізм — напрямок у європейському й американському мистецтві останньої третини XIX ст., що прагнув до уподібнення художнього пізнання науковому. Сприяв становленню критичного реалізму.

Натюрморт (від франц. nature morte - мертва природа) - живописне зображення предметів домашнього посуду, плодів, квітів, забитої дичини тощо.

Неоімпресіонізм — напрямок, що виник у Франції в 1885 р. Надав науково обґрунтованого характеру прийомам розкладання складних тонів на чисті кольори і прийомам роботи роздільними мазками. Найбільші представники: Ж. Сірка, П. Сіньяк.

Неокласицизм — термін, що позначає різні напрямки в мистецтві, які виникли після класицизму XVII ст., що орієнтуються на класичні зразки мистецтва Давньої Греції, Давнього Риму і Відродження як вищу художню норму. Найчастіше термін “неокласицизм” застосовується для позначення течії усередині стилю модерн, раннього функціоналізму і раннього авангардизму першої чверті XX ст.

Неореалізм — напрям в італійському кіно і літературі 40-50-х рр. XX ст.; ви­значні риси неореалізму: демократизм і гуманізм, увага до життя простої людини, наявність документальної основи твору, принцип вірності факту. Представники: Р. Гуттузо, Г. Муккі.

Неотрадиціоналізм — позначення широкої сукупності художніх явищ у культурі XX ст., пов’язаних з безпосередньою опорою на традиції мистецтва; протистоїть авангардизму.

Неф, корабель — приміщення у вигляді галереї, витягнуте в плані й відокремлене від інших приміщень рядом арок або колон; у храмах виділяються головний неф та бічні.

Нові дикі — напрямок в американському і європейському мистецтві 1970-1980-х рр., який довів до межі принцип спонтанності, свободи від будь-яких правил і обмежень. Представники: М. Дізлер, Г. Базеліц та ін.

Оп-арт — напрямок, що набув широкого поширення в 1960-х рр. Продовжував технічну лінію модернізму, використовував зорові ілюзії, спираючись на особливості сприйняття плоских і просторових фігур. Представники: В. Вазареллі, Б. Райлі та ін.

Пастораль (від лат. pastoralis - пастуховий) - літературний, музичний і театральний жанр, в основі якого - поетизація та ідеалізація простого сільського життя.

Передвижники — члени російського демократичного об’єднання Товариство пересувних художніх виставок (остання третина ХІХ ст.). Послідовники реалізму, висунули програму народності мистецтва (зображення типових сторін і багатогранних характерів соціального життя, часто з критичною тенденцією). Представники: І. М. Крамськой, М. М. Ге, В. Г. Перов, І. Е. Рєпін та ін.

Пленер (буквально - відкрите повітря) - 1) відтворення колористичного ба­гатства природи в живописі; 2) заняття живописом на відкритому повітрі.

Поліфонія (від грець. polys - багаточисленний та phone — звук, голос) — рівноправне багатоголосся в музиці; метафора полілінійності буття.

Поп-арт — напрямок у живопису, що поширився в США й Англії в 1950-і рр., для якого характерні використання і переробка образів масової культури. Ознаменував відмову від абстракціонізму і перехід до концепцій нового авангардизму. Художники показували новий механізований світ, представляючи речі як щось прекрасне. Представники: Р. Раушенберг, Дж. Джонс та ін.

Постімпрессіонізм — збірне найменування декількох напрямків французького мистецтва рубежу XIX-XX ст., що декларували неприйняття естетики імпресіонізму і слідують за ним хронологічно.

Прерафаеліти — група англійських художників і письменників XIX ст., що наслідували ідеалам мистецтва середніх віків і Раннього Відродження (до Рафаеля). Представники: Д. Г. Россетті, X. Хант та ін.

Примітивізм — широка тенденція в мистецтві кінця ХІХ-ХХ ст., що полягає в наслідуванні примітиву, наївному мистецтву. Її орієнтирами стали первісне мистецтво, традиційне мистецтво народів Африки, Океанії, Америки, творчість міських низів і художників-самоучок. Характерні риси — безпосередність, яскравість вираження, барвистість, простота форми. Представники: А. Руссо, Л. Серафан, Н. Піросмані та ін.

Реалізм — одна з основних тенденцій розвитку світового мистецтва, передбачає стильове розмаїття і має свої конкретно-історичні форми: наївна життєподібність наскельних зображень найдавніших епох, ідеалізація античного мистецтва, натхненність пізньої готики і т.д. Особливо інтенсивний у мистецтві Ренесансу. Реалізм мистецтва XIX-XX ст. відзначений соціальною спрямованістю.

Рококо (фр. rocaille – уламки каміння)— художній світогляд і напрям у європейському мистецтві першої половини XVIII ст. Для рококо, пов’язаного з кризою абсолютизму, характерний відхід у світ фантазій, театралізованої гри, міфологічних сюжетів та еротизму. У мистецтві рококо домінує орнаментальний ритм, асиметричність, комфорт.

Романський стиль — перший після античності великий художній стиль, що об’єднав у єдине ціле усі види мистецтва на величезних територіях; розвиток його тривав з XI ст. до середини XII ст.

Романтизм — ідейний і художній рух у європейській і американській культурі кінця ХVІІІ - початку XIX ст. Виник як реакція на раціоналізм і самовпевнений оптимізм естетики класицизму і філософії Просвітництва. Характерні звертання до дорафаелівського мистецтва, віра у всемогутність художника. Представники: Е. Делакруа, Т. Жеріко, О. А. Кіпренський, К. П. Брюллов.

Салонне мистецтво — консервативний напрямок у художній культурі Європи й Америки XIX - початку XX ст., назву одержав внаслідок його підтримки з боку паризьких салонів. Загальні ознаки: еклектизм творчого методу, що спирається на норми академізму і пізнього класицизму і використовує зовнішньо сприйняті методи і прийоми романтизму, пізніше реалізму і натуралізму; ефектна красивість композиції й однозначність змісту; прямолінійність трактування тем; формальна завершеність; патетика; неприйняття новаторського в мистецтві. Представники: Т. Кутюр, А. Кабанель та ін.

Самодіяльне мистецтво — особливий тип масової художньої культури (не професійної і не народної, традиційної): область вільної художньої творчості самоучок, людей, що не мають професійної підготовки в мистецтві, а займаються художньою діяльністю на дозвіллі. Існувало завжди паралельно до професійного мистецтва, у самостійну практику виділилося у XX ст., коли з’явилася потреба в спеціальній організації, підтримці самодіяльних художників. Має широку соціальну базу.

Символізм (від грець. symbolon — знак) — модерністський літературний напрям, що виник у Франції в кінці XIX—XX ст.; проявлявся в художньому відображенні загального, абсолютного через образи конкретної реальності, переплавлені суб’єктивною свідомістю автора. Символісти відмовилися від зображення реалій життя і метою своєї творчості вважали пошук прихованої краси світу. На місце художнього образу вони ставили художній символ, що містить у собі ряд значень. Основні представники символізму в літературі - П. Верлен, П. Валері, А. Рембо, С. Малларме, О. Блок, А. Білий, Ф. Сологуб; в образотворчому мистецтві: Е. Мунк, Г. Моро, М. Врубель.

Синтетизм — система живопису, що виникла наприкінці XIX ст. у Франції. Характеризується декоративним узагальненням колірних плям, сумарним символічним характером образів, відмовою від деталізації зображень. Найбільший представник: П. Гоген.

Соц-арт — один з найбільш відомих напрямків радянського мистецтва 1970-1980-х рр., що склався в рамках так званої альтернативної культури і протистояла державній ідеології тих років. Іронічно використовуючи і гротескно переробляючи розхожі символи і знаки соціалістичної агітації, розвінчував в ігровій, часто епатажній формі їхній справжній зміст. З кінця 1980-х рр. виходить на міжнародну арену. Політична переорієнтація суспільства визначила його згасання.

Соціалістичний реалізм - теоретичний принцип і художній напрямок, що займав у СРСР із середини 1930-х до початку 1980-х рр. офіційне пануюче положення. Маво на меті утвердити в загальнодоступній реалістичній формі соціалістичні ідеали. Найбільші представники: Н. А. Андрєєв, В. І. Мухіна, А. М. Герасимов та ін.

Строгановська школа — напрямок у російському іконописі кінця XVI - початку XVII ст. Більшість ікон цієї школи створено московськими царськими іконописцями, що виконували також замовлення купців Строганових. Вони відрізняються невеликими розмірами, мініатюрністю листа, складністю композиції, фантастичністю пейзажних тем. Відомі майстри: П. Чірін, Е. Москвітін, Знемога та ін..

Супрематизм — напрямок в абстракціоністському мистецтві Росії, основоположником якого є живописець К. С. Малевич, різновид геометричної абстракції. Представники: К. Л. Богуславська, І. А. Пуні.

Сюрреалізм — напрямок у мистецтві XX ст., що обрав джерелом натхнення сферу підсвідомості (сновидіння, галюцинації) і замінив логічні зв’язки вільними асоціаціями. Представники в живописі: М. Ернст, А. Масон, С. Далі, Р. Магріт, І. Тангі.

Ташизм — течія, близька до абстрактного експресіонізму, живопис дії, що набув поширення в 1940-1950 рр. Представники цього напрямку створювали своєрідні композиції з хаотично розташованих мазків і плям. Представники: П. Сулаж, Ж. Матьє, X. Хартунг та ін.

Трагедія — вид драми, перейнятий пафосом трагічного. Основу трагедії складають гострі суспільні конфлікти, корінні проблеми буття, зіткнення особистості з долею і суспільством. Трагічна колізія зазвичай вирішується дозволяється загибеллю героя.

Фовізм, дикі — напрямок у французькому мистецтві початку XX ст. Характерні риси: гранично інтенсивне звучання відкритих кольорів, зіставлення контрастних хроматичних площин, укладених в узагальнений контур, зведення форми до простих обрисів при відмові від світлотіньового моделювання і лінійної перспективи. Представники: А. Матіс, Ж. Брак, А. Дерен та ін.

Футуризм — напрямок в Італії і Росії на початку XX ст. Відкидав традиційну культуру у всіх її проявах. Характерні «енергетичні» композиції з роздробленими на фрагменти фігурами і гострими кутами, що їх перетинають. Представники: У. Боччоні, К. Kappa та ін.

Фреска (від італ. fresco - свіжий) - настінний живопис, картина, написана фарбами (водяними або на вапняному молоті) по свіжій вогкій штукатурці.