Цивілізація Давньої Месопотамії

Цивілізація Давньої Месопотамії була іншим давнім і найбільш важливим осередком культури, що мав сильний вплив на розвиток Середземномор’я й усього світу. Вона розвивалася з IV-III тис. до н.е. по VI ст. до н.е. На її території (нині Ірак) виник ряд деспотичних держав: Шумер, Аккад, Вавілон, Асірія.

Одним з найважливіших досягнень народів Давньої Месопотамії було створення перших у світі правових кодексів; найвидатнішою пам’яткою Давньосхідної правової думки стали закони царя Хаммурапі, викарбувані на чорному базальтовому стовпі. Цей кодекс містив ряд норм, що стимулювали економічне життя країни.

Саме Месопотамію можна вважати батьківщиною писемності. Її винайшли, аби полегшити бухгалтерію, що значно ускладнилася у розвинутому міському та храмовому господарстві. Писемність мала велике значення у становленні і закріпленні нової культури стародавнього суспільства. У музеях і наукових закладах зберігається нині більш як 1,5 млн. клинописних текстів. Месопотамська писемність у своїй найдавнішій піктографічній формі з’явилась на рубежі 4-3 тис. до н.е. Клинописне письмо на глиняних табличках з середини ІІ тис. до н.е. стало засобом міжнародного спілкування на Близькому Сході, а згодом було покладене в основу фінікійського, на базі якого було створено грецьку абетку. Одним із самих крупних досягнень вавілонсько-ассірійської культури було створення бібліотек і архівів. Одна із найбільших бібліотек того періоду – бібліотека ассирійського царя Ашшурбаніпала (669-біля 633 до н.е.), що містила біля 25 тис. глиняних табличок з записами найважливіших історичних подій, законів, літературних і наукових текстів. Комплектація бібліотеки була під контролем самого царя. Тексти бібліотеки були класифіковані відповідно до галузей знання.

Величезним досягненням народів Месопотамії було створення міфологічних образів і сюжетів («Сказання про Гільгамеша») про «золотий вік», всесвітній потоп, про створення людей, райське життя та інші, які стали попередниками багатьох біблійних сюжетів. Одним з найкращих зразків давньомесопотамської літератури вважається “Епос про Гільгамеша”. Ця поема є свого роду циклом давніх сказань, що розповідають про подвиги Гільгамеша та його друга Енкіду, про трагічну смерть Енкіду і подорожі Гільгамеша у пошуках безсмертя. Ця розповідь переплітається з цілим рядом давніх міфів, котрі у вигляді окремих епізодів включені у загальний текст поеми.

Поема сповнена глибокого філософського змісту. В епосі поставлене одвічне питання про сенс життя та неминучість смерті людини, навіть уславленого героя. Могутній правитель міста Урук, приголомшений смертю друга, вперше відчуває свою смертність. Одержимий бажанням стати безсмертним Гільгамеш кинувся на пошуки вічного життя. Але людина не може зрівнюватися з богами, даремними будуть її силкування добути безсмертя. Єдине, що робить людину безсмертною в пам’яті людей - це її славні діла.

До найвищих досягнень культури Давньої Месопотамії слід віднести успіхи у спорудженні палаців та храмових комплексів. Ще у шумерський період сформувався певний тип храмового зодчества, пов’язаний із застосуванням штучних платформ, на який встановлювався центральний храм. Такі храмові башти-зіккурати були в кожному шумерському місті. Знаменита Вавілонська вежа – це семиступеневий зіккурат, на вершині якого було розташовано святилище верховного бога Мардука. Одним із семи чудес світу були висячі сади при палаці вавілонського царя Навуходоносора ІІ (605-562 до н.е.). В області архітектури важливим досягненням народів Месопотамії стало створення арки і склепіння.  

На відміну від давніх єгиптян, що розглядали життя як підготовку до смерті в надії на вічне життя, світогляд народів Месопотамії був більш реалістичним, орієнтованим на земні інтереси. Жерці не обіцяли людям благ у похмурому царстві мертвих. Засобом досягнення земного щастя вважалося підкорення божественній та царській волі; вищими цінностями були успіх, повага, слава.

В уявленні народів Месопотамії боги мислились як людиноподібні небесні володарі світу, що встановили незмінні закони існування та створили людей (із глини) для того, щоб вони слугували богам.

Боги вважались покровителями царської влади, релігійний культ носив офіційно-державний характер. Ідея обожнення правителя в Месопотамії не набула такого розмаху як у Давньому Єгипті.

Жерці визначали волю богів головним чином за розташуванням небесних світил. Вавілон є батьківщиною астрології. Шумерські і вавілонські жерці-астрономи спостерігали рух небесних світил з висоти своїх обсерваторій, розташованих на верхніх площадках храмових башт. Окрім того, сучасна цивілізація використовує уявлення про календар і час, вироблені давньовавілонськими астрономами (12 місяців, 7 днів, 60 хвилин, 60 секунд), а також геометричні уявлення про поділ кола на 360 градусів, про градус як міру дуг і кутів.

Досягнення Месопотамії в галузі математики, медицини, літератури, архітектури стали значним внеском в скарбницю світової культури.

Разом з тим релігійні погляди давніх єгиптян і жителів Месопотамії визначає одна спільна тенденція: перехід від політеїзму, тобто віри у чисельних богів, через пошуки нових богів-спасителів до монотеїзму – ідеї єдиного та всемогутнього бога, що цілком відповідало новим суспільним потребам в умовах створення світових імперій в період занепаду та розкладу давнього суспільства.

Тому на рубежі нашої ери у ряді релігійних течій Сходу з’явилось прагнення створити нові релігійні і моральні цінності. Серед цих течій слід особливо виділити зороастризм (Персія) та іудаїзм (Палестина).