Особливості становлення античної культури

На початку І тисячоліття до нашої ери провідна роль в суспільному розвитку переходить від давньосхідних цивілізацій до нового культурного центру, що виник в Середземномор’ї і отримав назву антична цивілізація. До античної цивілізації відносять історію і культуру Давньої Греції і Давнього Риму. Ця цивілізація базувалась на якісно інших соціально-економічних і політичних засадах, ніж цивілізації Сходу, і виявилась значно динамічнішою од них.

Античність є культурним та історичним фундаментом суча­сної Європи. Величезна культурна спадщина стародавньої Греції та Риму цілком справедливо вважається колискою європейської цивілізації. Саме античний світ заклав основи європейських філософських, правових, політичних, ху­дожніх та наукових систем, котрі виникнули набагато пізніше.

Античною традиційно називають греко-римську культуру, що розвивалась у період з ІІІ тис. до н.е. до сер. V ст. н.е. Епоха античності починається з утворення грецьких полісів – міст-держав – на початку І тисячоліття до нашої ери і завершується з падінням Римської імперії в V столітті нашої ери.

У своєму розвитку антична культура пройшла ряд етапів, виступила в різних історичних модифікаціях, представлених культурою Давньої Греції, елліністичною культурою, культурою Давнього Риму. При цьому “прелюдією” античної культури була ще більш давня крито-мікенська культура, або егейська цивілізація, котра існувала одночасно з давньосхідними культурами. Центрами цієї егейської цивілізації були Кріт та місто Мікени на півдні Греції.

Незважаючи на суттєві відмінності між культурою Давньої Греції, елліністичною і давньоримською, вони належать до одного історико-культурного комплексу, мають ряд загальних типологічних рис. Це пов’язане, перш за все, з тим, що давньогрецька та давньоримська культури формувались на базі в принципі схожих форм соціальної організації: і давньогрецький поліс, і римська „цівітас” епохи Республіки являють собою різні варіанти античної громадянської общини.

Громадянська община об’єднувала повноправних вільних громадян, кожний з яких мав право на земельну власність та на участь у вирішенні державних питань. Така форма організації соціального життя визначила шкалу основних цінностей античного суспільства:

• ідеал першочергової значимості громадянської общини як основи блага окремої людини;

• ідея верховної влади народу;

• орієнтація на земні інтереси; в античному світогляді немає ідеї бога-творця, що стоїть поза світом і встановлює незмінний та вічний світовий і соціальний порядок (як це мало місце у східних народів);

• на відміну від культур Сходу з їх теоцентризмом антична культура звернена до людини, яка знаходиться в центрі уваги філософії та мистецтва.

Суспільна свідомість античного соціуму носила в основному раціональний характер. Світ сприймався як реальний, хоча визнавалось надприродне, і це мало суттєвий вплив на різні сторони життя. Тому при характеристиці античної культури необхідно проаналізувати релігійні уявлення давніх греків і римлян. Для релігії Давньої Греції характерним є політеїзм, з розвинутою міфологією і олімпійською ієрархією богів. Вони не були творцями світу, а захопили його у готовому ви­гляді, під час боротьби з титанами. Стародавня грецька міфологія вважала, що світ сам по собі віч­ний і не потребує творця.