Поняття “цивілізація”

В системі культурологічного знання поняття цивілізація входить в число основних категорій. Проте слід зазначити, що використання категорії цивілізація в контексті різних культурологічних традицій та методологічних підходів визначається варіативністю. Така ситуація зумовлена відсутністю в сучасній теорії чіткого розмежування понять культура і цивілізація. Існує навіть декілька варіантів трактування категорії цивілізації в плані співставлення її з категорією “культура”. Загальновизнано, що співвідно-шення понять культура і цивілізація є досить дискусійною проблемою.

Як культурологічні категорії поняття „культура” і „цивілізація” мають довгу історію становлення, що вважається своєрідним свідченням їх багатозначності та глибини змісту. Традиційно розгляд історії становлення цих понять починають з античних часів, хоча в якості наукових вони вперше були використані в добу Просвітництва.

Термін “цивілізація” походить від латинського “громадянський”, тому формування цивілізації пов’язують із становленням державності і правових норм, які прийшли на зміну давнім культурним традиціям. В XVIII столітті французькі просвітителі терміном “цивілізація” позначали ідеальне суспільство, побудоване на засадах розуму. В XIX столітті термін “цивілізація” почав використовуватися в якості характеристики вищої стадії соціокультурного розвитку.

В системі сучасного культурологічного знання за терміном “цивілізація” закріпилась багатозначність, існують наступні варіанти її тлумачень:

– цивілізація і культура – тотожні за своєю суттю поняття;

– цивілізація – це протилежність культури; при цьому цивілізація символізує матеріальний компонент соціального життя (техніка, комунікації, міста), а культура – духовний компонент (цінності, норми, ідеали тощо);

– поняття культури розглядається як більш широке од поняття цивілізації: цивілізація – це заключний етап розвитку культури.

Для культурологічної думки XX століття, на відміну від попередніх епох, коли культура і цивілізація традиційно розумілися як синоніми, характерною є поляризація цих понять. За таких умов поняття “культура” традиційно отримує статус позитивного феномену, а поняття “цивілізація” набуває ознак невизначеності або негативу.

Пов’язуючи цивілізацію із рівнем розвитку матеріального полюсу людського буття, в умовах сучасної соціокультурної ситуації досить важко визначити її ціннісний потенціал. В якості рівня оволодіння силами природи матеріальний компонент, безумовно, є свідченням технічного прогресу та сприяє досягненню значних благ в суспільстві. Проте, сама по собі техніка, матеріальний добробут не можуть символізувати духовний розквіт суспільства. Матеріальні надбання суспільства поза контекстом історичних подій чи фактів є абсолютно нейтральними за своєю суттю. Виходячи із конкретних історичних фактів, технічний прогрес може бути оцінений і як безумовно позитивне явище, і як безумовно негативне. Підґрунтям негативної оцінки цивілізації стали її тенденції до стандартизації мислення, формування масової культури, урбанізації, залежності людини від світу техніки, дегуманізації суспільства. Не випадково термін „цивілізація” стає синонімом урбанізації та дегуманізації.

Таким чином, хоча поняття „культура” і “цивілізація” тісно взаємопов’язані, проте в наукових дослідженнях ці категорії доцільно розрізняти. Як правило, науковці погоджуються з тим, що цивілізація – це створений людиною світ матеріальних об’єктів, а культура – це духовний потенціал суспільства чи конкретної особистості.

В сучасній культурологічній теорії оформився новий варіант розуміння категорії „цивілізація”, а саме – як локальної моно- чи поліетнічної спільноти з яскраво вираженою специфікою. Культурологи використовують дану категорію в процесі вивчення історико-культурного процесу. В цьому випадку цивілізація розглядається як певна характеристика народів світу і макроодиниця для теоретичного аналізу.

Поняття „цивілізація” як соціокультурна цілісність, як одиниця для дослідження світової культури різними авторами використовувалась по-різному; М. Данилевський під цивілізаціями розумів „культурно–історичні типи”, О. Шпенглер  – „високі культури”, П. Сорокін – „соціокультурні суперсистеми”. Відмовившись від ідеї лінійності в трактуванні людської історії, прихильники цивілізаційної методології висунули нову плюралістичну модель культурного розвитку. Нове розуміння історичного буття людства ґрунтувалось на тезі про культурно–історичний процес як низку самостійних, унікальних, незалежних одна від одної культурних форм.

Саме в цій сукупності конкретних культурних форм і реалізується вся багатоманітність людської історії. В культурологічній теорії оформилась нова концепція локальних цивілізацій, яка за своєю сутністю є протилежною лінійній схемі історико-культурного процесу та ідеї європоцентризму. Класичними теоріями, що були розроблені в межах даного методологічного підходу, стали концепції М. Данилевського, О. Шпенглера, А. Тойнбі.